Тема 10. Соціологія вільного часу та дозвілля
1. Загальне поняття вільного часу. Значення вільного часу в сучасному світі.
Соціологія вільного часу та дозвілля - це галузь соціологічної науки, що вивчає діяльність людей в сфері поза робочого часу. Головними завданнями соціології вільного часу та дозвілля є вивчення місця і ролі поза робочого часу у розвитку особистості. Ця галузь соціологічної науки досліджує вільний час як суттєвий елемент способу життя особистості, групи, спільності, співвідношення його з іншими елементами бюджету часу, особливо з робочим часом і працею; специфіку його взаємозв'язку з соціальною структурою, соціальною мобільністю і такими соціальними інституціями, як сім'я, освіта, засоби масової комунікації і т. д.
Вперше час як соціальна цінність постає в економічних теоріях ХIX ст. Наприклад, відомий англійський економіст Д. Рікардо вважає, що справжнє багатство нації визначається її спроможністю за якомога коротший робочий час створювати найбільше матеріального достатку. Розвиток концепції вільного часу простежується і у працях О. Конта, який досліджуючи співвідношення робочого і вільного часу, дійшов висновку, що промислова революція, пов'язана з бурхливим розвитком капіталізму, сприяє постійному скороченню суспільно необхідного робочого часу, вивільняючи час із сфери матеріального виробництва, що сприяє постійному зростанню саме вільного часу.
В 30-х роках ХХ ст.. в США виникає спеціальна галузь соціологічної науки - Соціологія вільного часу. Пов'язане це було з масовими дослідженнями проблем життя у великих містах. Після другої світової війни ця робота значно активізується, що було зумовлене багатьма чинниками:
перехід до мирного життя значно зміцнив цінності й соціальні функції вільного часу, що внесло суттєві зміни в його організацію; за рахунок скорочення робочого часу внаслідок впровадження новітніх технологій і розвитку прогресивної техніки значно зріс обсяг вільного часу; розвиток засобів масової комунікації позначився на характері та змісті видів діяльності у вільний час; у багатьох розвинутих країнах починає формуватися так звана індустрія вільного часу, спрямована на задоволення різноманітних потреб як окремої особистості, так і потреб певних соціально-демографічних груп.
Все це зумовило загальну потребу в різноманітних соціологічних дослідженнях вільного часу. Досліджувались особливості мотивації та поведінки багатьох соціально-демографічних груп, структура і пріоритети щодо проведення вільного часу, потреби розвитку його інфраструктури тощо. Найвідомішими дослідниками проблем вільного часу були - Ж. Фурастьє, Ж. Дюмазедьє (Франція), К. Робертс, С. Паркер (Великобританія), М. Коплан, Дж. Робінзон(США).
В колишньому Радянському Союзі ще у 20-30-і роки соціологією вільного часу започаткував С. Струмилін. З його ініціативи органи державної статистики провели в 1924, 1930 та 1933.34 роках дослідження бюджетів часу сімей робітників та службовців в Москві, Іванові - Вознесенському, Петрограді, Нижньому Новгороді, Костромі.
Другий етап досліджень бюджетів часу і розвитку соціологічних вимірів вільного часу почався в кінці 50-х років. Під керівництвом Г. А.Пруденського були проведені дослідження вільного часу в Москві і Новосибірську. В 60-80-і роки спеціальні дослідження проблем вільного часу органами статистики мали місце в Донецькій, Харківській, Миколаївський, Полтавський та Волинський областях.
Людина використовує час на трьох рівнях - фізичному, біологічному та соціальному.
Поняття "соціальний час" характеризує людську діяльність і соціальні відносини під час суспільних процесів. Соціальний час характеризується тривалістю, послідовністю, становленням.
Тривалість - це період, протягом якого тривають соціальні процеси, явища соціального життя. Послідовність - порядок виникнення та реалізації соціальних процесів та явищ. Категорія "становлення" використовується для розкриття змін, які відбуваються у соціальних процесах.
Соціальний час охоплює дві основні сфери життя людини і суспільства - виробничу і невиробничу. Виробничий час є узаконеним обов'язком людини, яка повинна працювати, щоб задовольнити свої потреби. Однак не меншою цінністю, ніж виробничий, є неробочий час, тобто час за межами праці людини на виробництві чи організації.
Неробочий час включає в себе особисту або групову сторони життєдіяльності (сім'я, дружні зв'язки і т. д.). Неробочий час поділяється на час, пов'язаний з домашньою працею і побутовими справами і час, спрямований на задоволення фізіологічних потреб (сон, споживання їжі тощо) та вільний час. для вільного часу характерним є засвоєння людьми необхідних знань і навичок шляхом набуття життєвого досвіду. Цьому сприяють контакти з найближчим оточенням, неспецифічне засвоєння соціального знання шляхом користування такими загальнодоступними засобами як газети, журнали, радіо, телебачення. В даному випадку цілеспрямована дія на форми культурної діяльності, способи проведення вільного часу відбуваються в основному опосередковано. Здійснюється це за рахунок розширення культурного середовища, розвитку сітки культурних закладів, зростання їхньої доступності для широких верств населення та підвищення якості і ефективності їхньої роботи.
Вільний час зумовлений в кінцевому рахунку всією сукупністю соціальних відносин конкретного суспільства та рівнем культури кожної особистості. Він характеризується трьома параметрами: об'ємом, структурою і змістом.
Об'єм визначається кількістю годин, що залишаються від трудової та пов'язаної з нею діяльністю (проїзд на роботу і назад), виконання домашньо-побутових обов'язків (приготування їжі, прибирання житла і т. д.) та задоволення фізіологічних потреб (сон, споживання їжі, особиста гігієна).
Структура характеризується тими видами діяльності, що найчастіше зустрічаються в рамках вільного часу (час самонавчання і підвищення кваліфікації, суспільно-громадська діяльність, виховання дітей, заняття фізкультурою, дозвілля).
Зміст вільного часу - це форми занять, що зумовлені соціальним середовищем, рівнем культури особи, її самосвідомістю, потребами, інтересами, психологічними якостями. Можна сказати, що зміст вільного часу - це якісний показник його соціальної цінності.
Соціологічні дослідження надали можливість виділити в структурі вільного часу сучасної людини більш ніж 500 видів діяльності. Соціологи пропонують різні способи їх систематизації. Спираючись на такі показники, як ефективність і якість, можна розділити всі заняття на Раціональні, тобто ті, що розвивають та відновлюють фізичні і духовні сили людини, та Нераціональні, тобто ті, що, навпаки, "заморожують" ці сили.
Вільний час, як вже зазначалось має незаперечну цінність. Але з точки зору безробітного вільний час може трактуватись як фактор, що свідчить про непотрібність даної людини, байдужість суспільства до її долі. Вільний час мислиться безробітним не як його особистий час, а як, від якого відмовилось суспільство. Соціальні наслідки технічних інновацій ведуть до нових типів розподілу праці, підвищення гнучкості ринку робочої сили, формування зайнятості в нових економічних і соціальних умовах. В цих умовах зростання повного або часткового безробіття призводить до виникнення психологічного дискомфорту та соціальної нестабільності. Але вільний від роботи час і вільні робочі руки є не тільки наслідками розвитку суспільного виробництва, а й його необхідною умовою. В цих умовах стабільність суспільства в значній мірі буде залежати від того, як швидко пройде перебудова всього суспільного господарства, безболісне переливання капіталу із однієї галузі до іншої, зняття тих соціальних і виробничих форм організації праці, що вже віджили, разом з наданням тим, хто втратив своє робоче місце широких можливостей для оновлення знань, оволодіння новою професією.
2. Специфіка і структура вільного часу. Суспільно-необхідний та вільний час.
Люди по-різному сприймають та класифікують цінності. Це залежить від життєвого досвіду, виховання, світогляду. Але все, що набуває для людини статусу цінності, незалежно від дорогоцінності речі, або моральності індивіда, здійснює значний вплив на спосіб життя. Відношення ж до часу як до цінності з'являється не відразу. Вільний час - дозвілля створюється працею. Ще в епоху промислової революції (перша половина ХIX ст.) помітне скорочення суспільно-необхідного часу, затраченого на трудові операції вивільняло час із сфери матеріального виробництва. Робочий час мав рухомі межі при визначенні вільного часу. Доступність економічних процесів кількісному опису проявилась спочатку в чисто кількісному визначенні вільного часу. Але швидкий розвиток сфери духовного виробництва, залучення до неї великих мас людей, поставили під сумнів кількісні критерії. Не регламентованість праці вченого, політика, управлінця, не говорячи про діяльність діячів мистецтва висунула на перший план питання про якісний зміст вільного часу. Єдність кількісних і якісних критеріїв відбилась на формуванні вільного часу як самостійного соціального явища.
Умовно структура вільного часу має два рівні: суспільно-необхідний та індивідуально-вільний. Суспільно-необхідний час тісно пов'язаний з кількісним визначенням часу, його матеріальним визначенням: робочий тиждень, кількість вихідних, час, що витрачений на той чи інший вид занять, засоби (індивідуальні або суспільні) які застосовуються для організації та проведення дозвілля.
Індивідуально-вільний час розкриває інші риси вільного часу: світоглядні орієнтації, духовні потреби, соціальну активність, політичну лояльність, повсякденну ментальність. Другими словами, все те, що відноситься до внутрішнього світу кожної окремо взятої людини, сприйняття нею свобод, що надає суспільство. В даному випадку вільний час розкривається як якість життя.
Єдність суспільно-необхідного та індивідуально-вільного часу є обов'язковим для розуміння сутності і специфіки вільного часу. Структура вільного часу розкриває два основних аспекти: зміст вільного часу як суспільної можливості і індивідуальної потреби в ньому.
Єдність цих структурних елементів розкриває саму сутність вільного часу. суспільство надає індивіду можливість вільної і цілісної дії. І хоча вільний час як соціальне явище попадає в поле зору науки лише в ХIX столітті, все ж таки достатнє уявлення про нього існувало ще в епоху античності. Так Аристотель в "Політиці" говорив, що відрізняє вільного індивіда від зайнятого повсякденною працею раба, тобто наявністю вільного часу. Древні свята, ритуальні оргії нагадували людині про те, що життя не зводиться до одноманітного протікання буденщини, що воно, тобто життя наповнюється і вільним торжеством людської натури, над поглинаючою та нівелюючою особистість трудовою повсякденністю.
Розподіл часу на вільний і трудовий не тільки привів до створення першого календаря а й показав, що час неоднорідний, що різний час відповідає різним сферам і навіть різним способам життя. Для античності це різниця між життям греків і варварів, для християн - міра дольного, де людина добуває хліб в поті чола свого, і міра чорного, що не знає труда та страждань. Промислова революція і розвиток індустріального суспільства конкретно визначили різницю між трудом і дозвіллям. Вивільнення часу усвідомлюється як нагальна потреба людини. Вільний час стає суспільною необхідністю, що призводить до конституювання його в окремий соціальний інститут. В інституалізації вільного часу є багато різних оцінок. По-перше, це пов'язано з тим, що вільний час обмежений особливою соціальною сферою життєдіяльності. По-друге, існує система залежності між формами культурної організації вільного часу та загальною організацією суспільства, що відбивається на характері фінансування вільного часу. Від античного мецената до державної політики в сфері культури, науки і освіти; створення різних фондів з підтримки "юних талантів", "молодих вчених", "освітніх ініціатив" і т. д., в розробці різних форм соціального контролю - фінансового, політичного, ідеологічного, психологічного і т. п., включаючи і створення індустрії вільного часу і шоу-бізнесу. Але при всій різноманітності характеристик соціального інституту вільного часу, актуальним залишається визначення його масштабів.
3. Основні види соціокультурної діяльності на дозвіллі.
Виходячи з того, що вільний час включає в себе як дозвілля, так і час, що передбачає більш величну діяльність, соціологи виділяють два блоки занять. До першого відноситься духовна діяльність, за допомогою якої задовольняються безпосередні духовні та фізичні потреби людини, в основному відновлюю чого характеру. Сюди входить пасивний та активний відпочинок, фізкультура, відвідування зрілищних заходів, свята, хобі. Другий блок включає соціально і професійно зумовлену діяльність в ході якої ефективно проходить процес розвитку особистості (художня і технічна творчість, самоосвіта, клубна діяльність, спорт, виховання дітей).
Безумовно, сфера споживання, яка співвідноситься з вільним часом, не може бути вилученою з культурного аспекту життя людини. Культура дозвілля визначається не тільки ідеологічними побажаннями, а й рівнем матеріального добробуту суспільства. Соціологія оперує такими показниками рівня дозвілля, як кількість прочитаної художньої і спеціальної літератури, відвідувань кінотеатрів, театрів, музеїв, художніх виставок за рік, місяць; частота перегляду телепередач, кількість часу, присвяченого хобі, прогулянкам в парку, спорту, побутовим проблемам, сім'ї, друзям і т. д. "Нормальною", наприклад, вважається така частота читання книжок, коли людина прочитує за рік 7-12 примірників, "нормальним" відвідуванням кінотеатрів прийнято вважати 2-3 рази в місяць, частота перегляду телепередач, що відповідає "нормі" - біля 2 години щоденно.
Однією із проблем, що мають місце у вивченні соціокультурної діяльності на дозвіллі є визначення кількісних характеристик, які відповідали б особливостям, що склалися історично, з урахуванням специфіки різних соціальних груп, культурного розвитку регіонів, а також напрямків і завдань політики держави в цілому, розрахованих на близьку і віддалену перспективи. Так як проблема нормативного підходу до оцінки культурної діяльності поки що не має однозначного вирішення, особливості соціокультурних занять, як правило, визначаються виходячи з середнього ступеня їх розповсюдженості в середовищі, що досліджується (наприклад, серед домогосподарок). В таких випадках ці особливості стають наближеними до культурної практики основних, ведучих соціальних груп об'єкта дослідження. В промисловості це кваліфіковані працівники, в сільському господарстві - фермери і т. д.
Дані соціологічних опитувань свідчать, що за частотою основних форм соціокультурних занять на дозвіллі спеціалісти з вищою освітою більш творчо організовують свій відпочинок, ніж робітники. Вони більше читають художньої і технічної літератури, частіше відвідують заклади культури. Робітники в свою чергу більше, ніж спеціалісти з вищою освітою проводять часу біля телевізора, в кінотеатрах, більш активно займаються художньою самодіяльністю.
Отже, дозвілля робітників в значній мірі проходить на масових, загальнодоступних культурних заходах, які не потребують спеціальної естетичної підготовки.
Соціологічні методи надають можливість одержати уявлення не тільки про фактичну соціокультурну поведінку людей у вільний час, а й про суб'єктивні передумови культурних занять та схильності до них. В цьому відношенні найчастіше виділяють орієнтації на культурні заняття, удоволеність способом проведення поза робочого часу, мотивація діяльності у вільний час. Важливість і необхідність даного напрямку зумовлена насамперед прикладним характером досліджень культури проведення вільного часу. Виявлені орієнтації людей на певний характер дозвілля виступають як основа для дієвої соціальної політики в цій галузі.
Орієнтація на культурні заняття фіксуються, як правило, через суб'єктивні погляди людей. Соціологічні дослідження створюють можливість визначити слідуючий їх характер(див. малюнок 1).
Мал. 1. Орієнтація на культурні заняття у вільний час.
Дані соціологічних опитувань свідчать про те, що більшість респондентів зорієнтовані (бажали б більше витрачати часу) на читання художньої літератури, перегляд телепрограм, відвідування масових заходів, спортивних змагань, театрів та естрадних концертів. Найменш популярними є такі заняття як художня самодіяльність, прослуховування симфонічної музики, відвідування оперети, художніх виставок та музеїв.
Якщо проаналізувати наведені дані, то можна зробити висновок, що для залучення більш широких верств населення до відвідування музеїв, художніх виставок, оперет і т. д. необхідно вести більшу роботу з пропаганди цих закладів, зробити їх доступнішими для широкого загалу відносно часу роботи, плати за вхід і т. п.
В той же час, як показують соціологічні опитування, існує розбіжність між орієнтаціями на види соціокультурної діяльності на дозвіллі і реальною участю в них (див мал.2).
Мал. 2. Орієнтація на участь у конкретних формах соціокультурної діяльності та фактична участь в них.
Протиріччя, що мають місце між суб'єктивною готовністю до прийняття участі в певних формах соціокультурної діяльності та фактичною участю в них являють собою внутрішні джерела соціального розвитку даної сфери суспільного життя. тут необхідно підкреслити, що виявити ці протиріччя можна тільки за допомогою соціологічних методів.
Ще одним важливим напрямком соціологічних досліджень культурної діяльності у вільний час є аналіз об'єктивних матеріальних умов в яких вона відбувається. Як правило, сюди відноситься рівень розвитку культурної інфраструктури в регіоні, доступність різних видів культурного обслуговування. Разом із інформацією, отриманою за допомогою соціологічних методів, тут великого значення набуває інформація, яка відображена в документах офіційної статистики. Отже, як і суб'єктивні умови побутової соціокультурної діяльності, об'єктивні матеріальні умови свідчать про потенційні можливості культурних занять у вільний час. Важливою стороною об'єктивних матеріальних умов виступає бюджет сім'ї та його статті, що пов'язані із грошовими витратами на культурні заняття. Іншим важливим показником матеріальних умов, які характеризують в цьому плані об'єктивні можливості людей, є наявність в них предметів культурного призначення. Ці можливості визначаються як рівнем культурного розвитку населення, так і його достатком, матеріальним потенціями.
Культурні заняття у вільний час та суб'єктивні умови, виражені в орієнтаціях, мотивах і т. д. являють собою різні сторони культурної активності людей, тобто власне соціальну сторону культурного розвитку суспільства, а об'єктивні матеріальні умови - засоби для його реалізації. Не можна говорити про культурну активність різних соціальних груп населення, які характеризуються або тільки високим рівнем участі в соціокультурній діяльності, або ж тільки високими орієнтаціями на неї. В повному розумінні слова культурна активність передбачає поєднання того і другого. Тільки на цій основі може бути розроблена типологія культурної активності на дозвілля. В самій простій формі вона може являти собою перелік культурних занять у вільний час та відношення до них.
Як мінімум існують чотири типи діяльності на дозвіллі:
характеризується участю в сучасних формах культурного дозвілля та орієнтацією на розширення цієї участі; характеризується участю в сучасних формах культурного дозвілля та відсутністю орієнтацій на її розширення; характеризується неучастю в сучасних формах культурного дозвілля і вираженою орієнтацією на таку участь; характеризується неучастю в сучасних формах культурного дозвілля і відсутністю орієнтацій на участь в них.
Перший тип об'єднує людей, які не тільки приймають участь в сучасних формах культурної діяльності на дозвіллі, а й готові надалі розширювати свою участь в них. Це тип активного культурного дозвілля. За умов створення відповідних об'єктивних матеріальних умов (необхідної і доступної культурної інфраструктури, наявності достатнього об'єму вільного часу, грошей і т. д.) цей тип діяльності на дозвіллі у перспективі буде сприяти соціальному розвитку особистості.
Другий тип, не дивлячись на відносно високі показники залучення до сучасних форм культури, відкриває одну із актуальних проблем. По-перше, серед представників цього типу відсутні орієнтації на подальший культурний розвиток, що свідчить або про незадоволеність формами культурного проведення дозвілля, або ж, навпаки, про повне задоволення від своєї участі в цих формах і, відповідно, відсутність потреби в духовному розвитку. По-друге, даний тип, для якого культурні заняття на дозвіллі поєднується з низькими культурними орієнтаціями, є характерним для так званої ритуальної поведінки в галузі культури, коли важливі форми діяльності не заповнені відповідним змістом - "це престижне", "так модно", і т. д. "Ритуальна участь" в культурній діяльності не реалізує головну функцію культурного дозвілля - розвиток особистості. Представники другого типу, як правило, приймають участь у культурній діяльності з тих, або інших випадкових причин, але кожного разу без внутрішнього спонукання.
Третій тип - неучасть в сучасних формах культурного проведення вільного часу з одного боку, та високий рівень орієнтації на участь у них з другого - свідчить про іншу соціальну проблему. Вона тісно переплітається з рівнем благоустрою побуту, об'ємом праці по дому і є характерною для тієї частини населення, яка витрачає позаробочий час на індивідуальну трудову діяльність, або ж на різноманітні заняття, які є необхідними в побуті - закупку продовольчих товарів, приготування їжі, догляд за житлом, одежею, взуттям, відвідуванням закладів побутового обслуговування, догляд за дітьми, праця у підсобному господарстві.
Нарешті, останній Четвертий тип вказує на реальну, так і на потенціальну виключність певної частини громадян із сучасної культури, що являє собою більш складну проблему. Тут можна тільки припустити, що в кращому випадку ця діяльність на дозвіллі проходить в рамках традиційної народної культури (до індустріальної, селянської), яка неодмінно вступає у протиріччя з основними заняттями людей, які проживають в містах та населених пунктах із розвиненою культурною інфраструктурою. В даному випадку можливим є варіант, коли в рамках цього типу діяльності на дозвіллі пусто порожнє проведення часу переплітається з нерозвиненими культурними потребами. В гірших випадках четвертий тип діяльності на дозвіллі має антигуманний, анти суспільний характер (пияцтво, азартні ігри, правопорушення, аморальна поведінка). Подолання цього типу діяльності на дозвіллі являє собою одне із найактуальніших завдань соціальної політики.
Варіант класифікації та типологій діяльності на дозвіллі щойно розглянутий нами є одним із багатьох можливих методів узагальнення і аналізу соціологічної інформації відносно досліджень буденної соціальної діяльності у вільний час.
4. Можливості математичного моделювання в прогнозуванні соціокультурної діяльності на дозвіллі.
Математизація - найдавніший шлях синтезу наукових знань, бо забезпечує на засадах спільності математичних понять спільність наукових принципів, законів, поглядів. крім цього інтегруюча функція математики стала тим підґрунтям, на якому склалася і розвинулася ціла низка інших синтетичних способів, приміром, аксіоматичний, структурний спосіб моделювання.
Сучасна методологія науки вирізняє три етапи математизації знання:
математична, найчастіше кількісна обробка емпіричних даних. даний етап математизації має місце в багатьох науках і визначається як етап первісної обробки емпіричного матеріалу; деякі об'єкти розглядаються як головні, фундаментальні, а властивості, характеристики і параметри інших об'єктів дослідження пояснюють і виводять із значень які визначають перші (оригінали). Другий етап математизації характеризується руйнуванням старих теоретичних концепцій, спробами ввести нові, глибші й фундаментальніші. На цьому етапі математичного моделювання здійснюється спроба теоретичного відтворення об'єкта - оригінала, який цікавить дослідника, у формі іншого об'єкта - математичної моделі.
Першим у російській і одним із перших у світовій науці почав застосовувати точні методи для дослідження соціокультурної діяльності популяризатор науки МО. Рубакін. На його думку при досліджені такого феномену соціокультурної діяльності як читання книг потрібно вивчати як окремих читачів, так і всю читаючу масу шляхом збирання відомостей про кожного читача окремо. Збираючи дані про освіту, суспільний стан, характер виробничої діяльності і піддаючи їх психологічній та статистичній обробці, ми можемо визначити частоту відвідувань бібліотеки окремими категоріями громадян, або ж читацький попит на книги тих чи інших авторів. Припустимо, в якійсь бібліотеці твори Толстого читачам видали 1000 разів, а Андрєєва - 300. Але творів Толстого в цій бібліотеці 50 примірників, а Андрєєва - 15. Таким чином, кожний том кожного письменника обернувся 20 разів. Цю величину можна визначити за міру читаності в даний момент. Проте цієї інформації замало, необхідно з'ясувати читаність книжки не в якийсь момент, а в різні моменти. В цьому випадку треба звести читаність в різні моменти до якоїсь однієї одиниці, наприклад, до числа читачів, що може бути формалізованим і представленим в такому вигляді:
Де Q - читаність творів даного автора в даній бібліотеці, s - число видач творів даного автора, m - число його томів, n - число абонентів.
Крім математичної статистики у вивченні соціокультурної діяльності доцільно застосовувати й інші методи математики: теорію випадкових (стохастичних) явищ, теорію лінійного і нелінійного програмування, теорію соціальних норм, тощо.
У соціокультурному розвитку певну роль відіграють стабільні процеси, але типовішими є процеси динамічні, яким властиві безперервні зміни.
Мінливість великої кількості показників, що стосується культурних процесів, робить у більшості випадків неможливою орієнтацію під час розробки прогнозу на стабільність того чи іншого роду. Тоді й постає проблема вивчення тенденцій та екстраполяцій їх на майбутнє. Так, наприклад, за допомогою математичного апарату можна спрогнозувати темпи поширення культурних інновацій та зростання числа їх прихильників.
Нехай поширення інновацій відбувається внаслідок дії певного постійного джерела пропаганди, що однаковою мірою впливає на кожну людину даної популяції. Тут можна розглянути різні версії способу впливу даного джерела. Якщо, наприклад, приріст числа прихильників пропорційний приросту часу, цю залежність варто представити прямою лінією (лінійна модель).
Для лінійного типу процесу притаманна зміна показника у кожний період на одну й ту саму величину. Такі процеси описують математичною формулою прямої:
Де y - досліджуваний показник, a - величина в початковий момент, b - швидкість, що характеризує приріст за одиницю часу, t - час.
Відомо, що наука може оперувати лише ідеальними моделями, які виявляють головну закономірність й ігнорують низку чинників, вважаючи їх за другорядні. Правомірність лінійних моделей у вивченні соціокультурних явищ і процесів визначається, з рештою, вимогами до точності розрахунків. У багатьох випадках ці вимоги не такі вже великі, щоб суттєво ускладнювати математичний апарат.
Проте, очевидно, що в реальній дійсності практично неможливо зустріти такі процеси, які б характеризувались чітко рівномірно зростаючим рівнем. Тому реалістичнішим здається припущення про те, що приріст числа прихильників у часі пропорційний числу супротивників. Інакше кажучи, за одиницю часу нововведення опановує одна й та сама частина супротивників. Тоді, якщо позначити: y - число прихильників у даний момент, t - час, n - загальна чисельність даної популяції, k - коефіцієнт пропорційності, що відображає специфіку дії джерела, то дістанемо таке рівняння:
Припускаючи, що при t=0 маємо y=0, з'ясовуємо, що на початку процесу немає жодного прихильника. Ця математична формула дає можливість відповісти на цілу низку питань, наприклад скільки потрібно часу, щоб цілу популяцію охопити поширенням соціокультурних інновацій за умов максимальної швидкості дифузії тощо.
Тепер припустимо, що нововведення поширюються завдяки особистим контактам між людьми, котрі входять до складу даної популяції. Уявімо, що кожний прихильник зав'язує в контактів за одиницю часу, при цьому він їх зав'язує випадково, тобто не шукає спеціально й не уникає контактів із противниками інновацій. Тим самим  Контактів буде з неприхильниками і в результаті  , 0<k<1 з них буде переконано. параметр w відображає й те, що кожний контакт прихильника з неприхильником завершується агітацією останнього, бо не кожна агітація успішна.
У розглянутих моделях не враховано того факту, що поширення інновацій зазвичай вступає в конфлікт зі старим типом мислення і поведінки. Якщо опір з боку противників пасивний, тоді досить ввести в першу модель коефіцієнт пропорційності дії джерела k, що здатний інтерпретувати піддатливість осіб, належних до популяції. В другій моделі тільки деяка частка w контактів аналогічно призводить до збільшення числа прихильників нововведень.
Взагалі застосування математичних моделей в соціокультурному прогнозуванні наражається на деякі труднощі. Це пов'язано з тим, що для їх побудови (аби вони максимально наближались до дійсності) потрібна величезна й достовірна вихідна інформація про часовий розвиток соціокультурних процесів хоча б за 10-20 років. тільки тоді можна скласти динамічні ряди, вивести тенденції - тренди процесів, що моделюються. Оскільки подібна інформація, як правило відсутня, то моделі зазвичай базуються на неповній інформації.
Існують також інші перешкоди, що обмежують можливості використання математичних моделей в процесі вивчення культурного розвитку.
Насамперед, соціологічні дані вкрай диференційовані й не завжди піддаються стандартизації. Невербальна поведінка людей різноманітна через велику кількість ситуативних чинників, які ставлять під сумнів порівнювальність однакових вчинків.
Крім цього, засоби отримання даних обмежені, поза як найчастіше неможливо провести експеримент. Тому дослідник найчастіше не має потрібних йому для побудови математичної моделі фактів.
Ще одна проблема пов'язана з оцінкою кількісних значень параметрів моделі. даних для одночасної оцінки багатьох параметрів не вистачає, отже невідомо, чи сама модель неправильно побудована, чи її параметрами приписані не ті значення.
І останнє, про що слід сказати, - це проблема екстраполяції одержаних висновків з урахуванням фактора часу. Відомо, що досліджувані соціокультурні сукупності нестабільні, в них нерідко відбуваються радикальні, не передбачувані зміни. Це, звісно, знижує надійність прогнозу навіть у тому випадку, коли відповідна математична модель адекватна дійсності.
|
