НОВОУТВОРЕННЯ: ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОКРЕМІ МЕХАНІЗМИ КАНЦЕРОГЕНЕЗУ

У запропонованій автором статті подаються визначення новоутворень та схема окремих механізмів канцерогенезу, привертається увага до необхідності поглибленого вивчення питань загальної ветеринарної клінічної онкології студентами факультету ветеринарної медицини. Проблеми онкології на даний час знаходяться в центрі уваги не тільки науковців, але й значної частини суспільства. Згідно статистичних даних, ураження населення пухлинами займає друге місце після серцево-судинних захворювань. Безперечно, що це є результатом глобальної екологічної кризи, суть якої полягає в негативних, часто необоротних змінах біосфери в більшості регіонів Землі. У результаті різко погіршились умови проживання людини і всієї біоти [1]. Особливо небезпечними є окремі фізичні та хімічні аномалії екосистем. Антропогенні аномалії хімічної природи об’єднані в шість основних груп: важкі метали, пестициди, добрива, діоксини, активні форми кисню, нафта та нафтопродукти. Із аномалій фізичної природи найнесприятливіше впливають радіоактивність і дими. Вплив аномальної радіоактивності на живі організми змінює в першу чергу їх імунну та репродуктивну системи і генетичний апарат. Це створює сприятливі умови для виникнення різноманітних захворювань, зокрема онкологічних. Актуальність проблеми радіаційної дії у виникненні і розвитку пухлин зросла у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС, ядерними випробуваннями, захороненням радіоактивних відходів тощо. В. І.Завірюха із співавт. (1999) [2] провели вибірковий аналіз частоти ураження пухлинами собак у м. Львові впродовж 30 років. Із цього періоду враховано захворюваність за 14 років: шість – до аварії на ЧАЕС, два – безпосередньо після аварії та шість – через деякий час після аварії. Виявилося, що за період 1986-1987 років відсоток ураження тварин пухлинами зріс до 4% (від хірургічно хворих), а в наступні роки кількість онкологічно хворих тварин у середньому на рік становила 9,76% проти 2,71% до аварії. Наведений приклад вказує на особливу небезпеку для живого організму антропогенних аномалій. Дані епізоотологічних досліджень дозволяють зробити висновок, що захворюваність тварин неоплазіями корелює з подібною ситуацією у людей, котрі проживають у тих же географічних областях (Р. А.С. Уайт, 2003). На переконання вчених, смерть більше половини всіх собак і котів, старших 10 © Крупник Я. Г., 2008 Науковий вісник ЛНУВМБТ імені С. З. Ґжицького Том 10 № 2(37) Частина 1, 2008 157 років, зумовлюється злоякісними пухлинами, а ветеринарні фахівці визнали, що рак є найбільш поширеною причиною звертань за ветеринарною допомогою [3]. Таким чином, розкриття етіології, шляхів профілактики і боротьби з пухлинними захворюваннями та лейкозами, створення нових методів діагностики, розшифровка сутності пухлинної трансформації клітин – найважливіші проблеми сучасних біологічних, ветеринарних і медичних наук [4]. Питання діагностики, лікування та профілактики пухлинних захворювань пов’язані, у першу чергу, із правильним трактуванням цієї своєрідної патології організму, яке починається саме із визначення її сутності та його обгрунтування. Поняття єдності загального і місцевого складають основу сучасних уявлень про пухлинний процес. Добре відомо, що під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів канцерогенезу в організмі настають відповідні зміни загального порядку (дисфункція нервової системи, гормональний дисбаланс, порушення обміну речовин та ін.) і місцеві ураження у вигляді пухлинних розростань, вторинних змін. Використовуючи термін «рак» для визначення всіх новоутворень, J. Huxley (1960) зазначає, що рак – це біологічне явище і зрозуміти його можна тільки опираючись на всі досягнення сучасної біологічної науки. За автором, Рак у широкому розумінні визначається як група тканинних розростань, що мають загальні властивості: 1) відтворення тканин незвичного типу, що часто супроводжується незворотними змінами в бік більшої злоякісності; 2) необмежений ріст шляхом проліферації in vivo та in vitro; 3) деякий ступінь диференціювання, тобто втрата низки нормальних морфологічних і фізіологічних властивостей; 4) часткова чи повна відсутність організації; 5) проростання та руйнування оточуючих тканин; 6) метастази. Останні дві властивості характерні тільки злоякісним пухлинам [5]. З клінічної точки зору, Рак є системним захворюванням, при якому відбуваються патофізіологічні і біохімічні зміни, а не тільки структурні порушення тканин та органів. Це викликає необхідність враховувати клінічну стадійність пухлинного процесу, ступінь його поширення та порушення функціонального стану окремих органів і організму в цілому (П. Ф.Терехов, 1983). Самі ж пухлини, або новоутворення – це типовий Патологічний процес, що полягає в нерегульованому безмежному розростанні тканин, не пов’язаному із загальною структурою органа та його функціями (А. Й.Мазуркевич, 2000) [6]. Є низка інших визначень, в яких підкреслюється особливість розвитку і росту пухлин, явна «нетиповість» процесу. За М. К.Потоцьким (2006), пухлини (лат. tumor), опухи, новоутворення (гр. neoplasma), бластоми (гр. blastoma) – патологічний процес, що характеризується атиповим, некоординованим з організмом, розростанням тканин. За характером росту і функціональним значенням пухлини різко відрізняються від нормального росту і розвитку тканин та інших патологічних процесів. При продуктивному запаленні, регенерації, гіперплазії, загоюванні ран, організації, інкапсуляції та інших процесах проходить розмноження клітин під впливом різноманітних Науковий вісник ЛНУВМБТ імені С. З. Ґжицького Том 10 № 2(37) Частина 1, 2008 158 регуляторних систем, і всі названі процеси мають компенсаторно - пристосувальний характер [6]. У хірургічній ветеринарній (І. С.Панько, 1999) та медичній (Д. Ф.Скрипниченко, 1992) літературі зазначено, що Новоутворення, пухлина – це патологічне розростання різних тканин організму, яке характеризується (відрізняється) поліморфізмом будови і відокремленістю росту [6]. Є ряд інших визначень, у яких ставиться певний акцент на окремих питаннях етіології, патогенетичних механізмів виникнення й розвитку пухлин, клінічного їх прояву тощо. Пропонуємо визначення, у яких дано певне узагальнення зазначеної патології: Новоутворення, пухлини – це локальні (локально-регіональні) поодинокі або множинні патологічні (типові, атипові) розростання однієї або кількох тканин, поліетіологічного походження, із характерними клінічно - патоморфологічними ознаками росту (автономність та ін.) та своєрідними особливостями місцевого і загального впливу на організм (статично-пасивні, статично-активні або ж динамічно-агресивні). Це означає, що розростання тканин є: локальне – з первинного осередку, «самі із себе»; локально-регіональне – багато пухлин появляються тільки у відповідних місцях, дають метастази в реґіональні лімфатичні вузли; патологічне – із ознаками атипізму (анаплазії, катаплазії); патологічне типове – характерне, має певну частоту ураження, із відповідних клітин, подібне до нормальних тканин та у місцях їхнього (цих тканин) анатомо-топографічного розташування; патологічне атипове – нехарактерне, із нетипової тканини (для певного виду, статі, віку), розміщене у випадкових місцях (однак не пов’язане з метастазуванням); поліетіологічного походження – спричинюються основні і додаткові, чи сприяючі, фактори (хімічні, фізичні, вірусні, паразитарні, гормональні, аліментарні, спадкові тощо); статично-пасивне – переважно доброякісні пухлини із пасивним місцевим впливом на тканини; статично - активне – переважно доброякісні пухлини із місцевим та загальним впливом на організм; динамічно-агресивне – злоякісні пухлини з інвазією та метастазуванням. (Термін «статичне» вживається у розумінні «квазістатичне», тобто майже статичне). Треба підкреслити, що солідні (лат. solidus – щільний, справжній, цілий), чи справжні, пухлини, – це, по суті, новостворене патологічне тканинне розростання різної величини, форми і ступеня диференціювання, яке, за ослабленого контролю зі сторони організму, спонтанно утворюється в ньому внаслідок дії певних агентів і факторів, котрі здійснюють перебудову спадкового апарату клітини (трансформація, мутагенез), включаючи її у механізм розмноження собі подібних (клонування, цитогенез), із завершальним етапом формування (неоплазма, власне морфогенез); характеризується поліморфізмом будови і відокремленістю росту. Окремі механізми канцерогенезу подані у схемі, що відображує зміст онкогенезу. Науковий вісник ЛНУВМБТ імені С. З. Ґжицького Том 10 № 2(37) Частина 1, 2008 159 Схема онкогенезу (за автором) Треба зазначити, що окремі механізми канцерогенезу можуть ініціювати дію один одного. Відомо, що пухлини виникають у різних тканинах організму, частіше в місцях розвитку хронічного патологічного процесу, у зв’язку із зміною біологічних властивостей клітин під впливом факторів зовнішнього і внутрішнього середовища; метаболічні порушення та посилення клітинної проліферації відіграють важливу роль у виникненні тканинного переродження. Незважаючи на чисельні здогади, гіпотези і теорії про причини і сутність цієї своєрідної патології організму, точних причин виникнення пухлин Науковий вісник ЛНУВМБТ імені С. З. Ґжицького Том 10 № 2(37) Частина 1, 2008 160 остаточно не встановлено. У багатьох випадках вони підмінюються умовами, що зумовлюють розвиток пухлин. Оскільки питання про причини виникнення багатьох форм раку залишаються поки що не вирішеними, наприкінці минулого століття в онкології сформувались два напрямки, один з яких ґрунтується на визнанні вірусної етіології пухлин, і великі здобутки в галузі онковірусології, на переконання деяких дослідників, дадуть можливість створити єдину теорію виникнення пухлин; інший напрямок керується теорією біохімічного відхилення внутрішньоклітинних процесів, в результаті яких нормальні клітини перетворюються в пухлинні [7, 8]. Незважаючи на те, що відомо досить багато пухлин, в одному і тому ж організмі, як правило, розвиваються ракові пухлини тільки одного типу. Було звернуто увагу й на те, що пухлини походять із однієї клітини і, відповідно, кожна пухлина стає клоном, потомком єдиної зміненої клітини організму чи, принаймні, є результатом патологічного розмноження ідентичних клітин. Водночас треба зауважити, що організм постійно захищається, і для того щоб експериментально викликати рак шкіри у тварин, треба ввести підшкірно не менше 105-106 пухлинних клітин. Крім того, навіть вже розвинуті пухлини можуть іноді самостійно піддаватися зворотному розвитку. В природі такі випадки зустрічаються дуже рідко, а якщо і трапляються, то, в першу чергу, завдяки імунним, захисним силам організму [9]. Це наглядно підкреслюється у вищеподаній схемі. Таким чином, виходячи з дискусійності окремих питань щодо визначення новоутворень, етіологічних факторів, механізмів канцерогенезу, широкого поширення новоутворень серед тварин, зазначена тема набуває на даний час особливої актуальності. На жаль, онкологія домашніх тварин як предмет на факультеті ветеринарної медицини не викладається і ця ділянка професійних знань розподілена серед інших дисциплін, таких як патофізіологія, патанатомія, хірургія та ін. Тому потреба у розвитку ветеринарної клінічної онкології дуже велика.

Література 1. Козак М. В., Кобилянський Є. В. Науково-технічна революція і глобальна екологічна криза //Ветеринарна медицина України. -2005. -№ 3. –С. 33-35.

2. Онкологічні хвороби тварин і методи лікування /В. І.Завірюха, В. І.Саєвич, А. Р.Мисак та ін. //Наук. вісник ЛДАВМ ім. С. З.Ґжицького. –Вип. ІІ. –Львів, 1999. –С. 56-63.

3. Онкологические заболевания мелких домашних животных /М. Дж. Брели, Д. Е.Босток, Р. Деннис и др.; Под ред. Р. А.С. Уайта. Перевод с англ. Е. Махиянова –М.: Аквариум ЛТД, 2003. –352 с

. 4. Лейкозы и злокачественные опухоли животных /Л. Г.Бурба, А. Ф.Валихов, В. А.Горбатов и др.; Под ред. В. П.Шишкова, Л. Г.Бурбы. –М.: Агропромиздат, 1988. -400 с.

5. Терехов П. Ф. Ветеринарная клиническая онкология. –М.: Колос, 1983.