Тема 1. Соціологія як наука

1. Науковий статус соціології, об'єкт та предмет соціологічної науки

Термін "Соціологія" походить від латинського слова "societas (суспільство) та грецького "Logos" (вчення). Отже, дане словосполучення означає в прямому розумінні вчення про суспільство. Виникнення соціології як самостійної науки було зумовлене розвитком соціуму та суспільствознавства в кінці - на початку століття. В ті часи світ переживав глибокі соціальні зміни, пов'язані з переходом від традиційного до сучасного індустріального суспільства. Нові форми економічного та політичного життя вимагали конкретного наукового аналізу. Повставала потреба переходу від загальних абстрактних філософських роздумів про суспільство та тенденції його розвитку до позитивної науки, яка має справу не тільки з теорією, а й оперує значним фактичним матеріалом. А так як наукові методи пізнання були розроблені і застосовувались в той час природознавством, то соціологія перебувала під його впливом. В цьому зв'язку виникає питання відносно того, в чому полягає специфіка соціологічної науки, її відмінність від інших галузей пізнання.

Даючи відповідь на це питання, треба перш за все зазначити, що кожна наука має свій об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом соціології є суспільство. Але виділення поняття "суспільство" в якості похідного для визначення специфіки соціологічного пізнання не достатньо. Адже суспільство виступає як об'єкт всіх суспільних наук - соціальної філософії, політекономії, соціальної психології, історії і т. д., точно так як об'єктом природничих наук є природа. Але ми знаємо, що природничі науки диференціюються на фізику, хімію., біологію, астрономію. Отже, Об'єкт науки - це поняття досить широке. Об'єкт - це все те, на що спрямована діяльність даної науки. Будь-яке явище, процес або відношення об'єктивної реальності можуть бути об'єктом дослідження різних наук. Таким чином можна сказати, що за об'єктом дослідження науки поділяються на природничі, суспільні, гуманітарні і т. д., хоч такий поділ сьогодні багатьом вченим вважається нераціональним. Ще давньогрецький філософ Спевсіп вбачав "загальні начала в науках". Визначний фізик М. Планк говорив "що наука являє собою єдине ціле", а її поділ на окремі галузі зумовлений " не так природою, як обмеженістю людського пізнання". М. Планк зазначав. що "в реаліях існує нерозривний ланцюг від фізики і хімії через біологію та антропологію до соціальних наук, ланцюг, який ні в одному місці не може бути розірваний.

Але все ж таки сучасна наука поділена на багато галузей, кожна з яких має свою специфіку дослідження об'єктивної реальності. Так фізика поділяється на класичну механіку, квантову механіку, термодинаміку, оптику, хімія - на органічну, неорганічну хімію і т. д. Не менш диференційованими є й суспільні науки. І тут справа полягає в тому, що крім об'єкта кожна конкретна галузь наукового пізнання має ще й предмет свого дослідження. На відміну від об'єкта предмет науки є поняттям досить звуженим, характерним для даної галузі наукового пізнання. Наприклад, фізика, хімія, біологія мають об'єктом свого дослідження природу. В той же час фізика вивчає фізичні процеси, які мають місце в природі, хімія - хімічні і т. д. Те ж саме можна сказати і про соціальні науки. Всі вони в одному і тому ж об'єкті досліджують специфічні закони і закономірності, яким підпорядковані розвиток та функціонування суспільства як об'єкта названих наук. Так розвиток і функціонування соціуму визначається економічними, ідеологічними, психологічними та іншими законами, які є предметом дослідження відповідних наук. Більш того, окремі сторони даної об'єктивної реальності також можуть бути об'єктом дослідження різних наук. Наприклад, праця, побут, освіта, сім'я, місто, село, політичні інститути і т. д. є об'єктом дослідження економіки, соціології, психології, демографії, права і т. ін. Але знову ж таки кожна з цих галузей соціального пізнання вивчає свої, притаманні їй особливості функціонування і розвитку перелічених сторін суспільного життя.

Таким чином, предмет науки не може ототожнюватись з об'єктом, який вона вивчає, так як останній - це емпірично дана реальність, яка представляє ту чи іншу сторону об'єктивного світу. Предмет же науки - це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні через виявлення найбільш значимих з практичної точки зору закономірних зв'язків і відносин цієї реальності. Предмет будь-якої науки - це не просто якесь явище або процес об'єктивної реальності, а результат теоретичного абстрагування, яке дає можливість виділити ті закономірності розвитку і функціонування досліджуваного об'єкта, які є специфічними для даної науки і ніякої більше.

Що ж являє собою предмет соціології? Аналіз зарубіжних джерел свідчить, що частіш за всего соціологія визначається як наука про соціальні спільності, соціальні групи, їх поведінку, відносини поміж собою і всередині їх. Одні соціологи визначають соціологію як науку про суспільство. соціальні групи і соціальну поведінку. Інші вважають, що соціологія вивчає не ізольованих індивідів, а людей, об'єднаних у спільності в певних соціальних умовах. Мета такого вивчення полягає в тому, щоб зрозуміти причини соціальної поведінки та взаємодії соціальних спільностей і груп. На думку бельгійського соціолога Міха де Костра, соціологія має вивчати відносини між людьми. які виникають у процесі їхньої діяльності. У Міжнародній енциклопедії соціальних наук предмет соціології визначається як "вивчення соціальних агрегатів і груп та їхньої інституціональної організації. а також причин і наслідків змін інститутів та соціальних організацій".

В останньому виданні Вебетеровського словника соціологія трактується як вивчення історії, розвитку. організації і проблем спільного життя людей як представників соціальних груп. Нарешті вчені Оксфордського університету Джейн Л. Томпсон і Джудіт Прістлі в своєму підручнику "Соціологія", який вийшов у 1996 році і здобув визнання у багатьох країнах світу, визначають соціологію як науку, що вивчає "складні взаємовідносини між людьми і суспільством, те як люди створюють змінюють суспільство, та те, як суспільство формує поведінку людей і їхню уяву про себе".

Отже, Соціологія - це наука про загальні і специфічні соціальні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, наука про механізм дії та форми, в яких проявляють себе ці закони і закономірності під час діяльності особистостей, соціальних груп, спільностей, класів, народів.

В системі суспільних наук соціологія займає особливе місце, що можна проілюструвати наступною формою. Якщо є "N" різних об'єктів для вивчення, то наук, що вивчають ці об'єкти буде "N+1", тобто "N" наук і "N+1-а" - теорія, яка вивчає те спільне, що є характерним для всіх цих об'єктів. Такою теорією і виступає соціологія, так як вона дає науково обґрунтовану концепцію про суспільство, його структуру, забезпечує розуміння законів та закономірностей взаємодій різних елементів цієї структури. В цьому відношенні статус соціології по відношенню до спеціальних суспільних дисциплін подібний статусу загальної біології відносно анатомії, фізіології, зоології чи ботаніки.

Схематично місце соціології в системі наук про суспільство можна показати таким способом:

Разом з тим, в системі суспільних наук є дисципліна, з якою зв'язок соціології є найбільш тісний і взаємно необхідний. Мова йде про історію. І історія, і соціологія мають об'єктом своїх досліджень суспільство. І перша і друга науки відтворюють соціальну дійсність в єдності необхідного і випадкового. В той же час між соціологією та історією є й відмінності. Вони полягають у тому, що історія відтворює соціальний процес post factum, а соціологія - in factum. Деякі вчені вважають, що історія і соціологія неможливі як науки, тому що, по-перше, вони вивчають поодинокі та неповторні в своєму роді факти; по-друге, так як діяльність людей не може бути детермінованою однією причиною, то вона в принципі не може бути зпрогнозована. Дійсно, якби ми визначали соціологію та історію як науки, що займаються дослідженням тільки тих явищ, які повторюються (лінійних і причинних залежностей), то було б неважко довести, що ці науки неможливі, так як в суспільному житті, як у минулому, так і сьогоденному, неможливо знайти двох тотожних явищ чи процесів, адже для них характерними є історичні категорії детермінації (статистичні, аксіологічні і т. д.). Як історія, так і соціологія стикаються з двома проблемами, з одного боку з наявністю у суспільстві об'єктивних закономірностей, що не залежать від волі і свідомості людей і які детермінують зміст, характер і напрямок розвитку соціальних процесів. З іншого боку, і історія, і соціологія мають справу з явищами та процесами, що не повторюються і тому не можуть бути причинно пояснені, але ці явища та процеси мають закономірний характер, вони в змозі суттєво впливати на "зиґзаґи" в розвитку суспільства, в його історії.

Слід зауважити, що Соціальні закони визначають загальні тенденції розвитку суспільства. Їхня особливість полягає в тому, що вони реалізуються через діяльність людей, яка в даному випадку підпорядкована строгій причинній детермінації (тут мова іде про лінійну причинну залежність). Ці закони є тим способом, відповідно з яким функціонує і розвивається суспільство. Якщодію соціального закону зобразити у вигляді прямої лінії, то середні рівнодіючі різних "індивідуальних величин" одного й того же виду будуть являти собою певний спектр ліній, що відхиляються в різні сторони від цієї прямої. В даному випадку соціологія вказує, що соціальна закономірність не може проявляти себе інакше чим в середній, суспіотній, масовій закономірності яка є результатом взаємогасіння індивідуальних нахилів в ту чи іншу сторону.

Відхилення кожної середньої рівнодіючої величини від абсолютних вимог соціального закону пропорц i йне суспільно необхідному часу для досягнення загальної соціальної мети. Чим більшими будуть відхилення, тим більше часу знадобиться суспільству для вирішення гострих проблем. Відповідно, тривалість часу залежить від індивідуальних дій особистості, характер яких може бути пізнаним на емпіричному рівні.

Вивчення характеру та обставин дій і вчинків людей дають можливість коригувати ці дії та вчинки шляхом зміни умов життєдіяльності, скорочуючи тим самим терміни досягнення соціальної мети, що повстала перед суспільством. В цьому і полягає основна роль соціології як науки. Поряд з цим, спрямовуючи свою діяльність на вивчення соціуму, основним елементом якого є людина, соціологія не може обійти таку проблему як питання коеволюції. Дане поняття означає взаємопроникнення біологічного і соціального, їх взаємодоповнюваність в широких масштабах. Тут соціологія взаємодіє із природничими науками, зокрема з біологією. Взагалі для визначення місця соціології в системі не тільки суспільних, а й в цілому всіх наук можна використати таку схему:

В середині кола виділяємо три сектори, які символізують три ступені розвитку матерії - нежива природа, біожиття, суспільство. В свою чергу матеріальний світ обводимо кільцем трьох груп (ступіней) розвитку наукових знань. Над кільцем знань підноситься знання про знання - діалектика, теорія пізнання. логіка, наукознавство. Отже якщо переміщати вектор наших роздумів відносно ролі трьох ступіней наукових знань у пізнанні матеріального світу за годинниковою стрілкою то стане очевидним те, що соціологія, тобто суспільствознавство ставить остаточну крапку в цьому процесі. Позитивістська соціологія, заснована Огюстом Контом, розглядає суспільство за аналогією з природою, застосовуючи при цьому методи точних і природничих наук. Розуміюча соціологія, основоположниками якої були Макс Вебер і Георг Зіммель аналізує насамперед значимі змістовні елементи соціального життя, роблячи акцент на розумінні змін, що мають місце у суспільстві.

2. Принципи об'єктивності, історизму та системний підхід як методи соціального пізнання. Закони соціології

Досліджуючи соціальні процеси, соціологія користується певними методами та дотримується конкретних принципів, що дає можливість піднести пізнання суспільних процесів і явищ на високий науковий рівень. Метод в соціології - це спосіб побудови і обгрунтування соціологічного знання. Це сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного та теоретичного пізнання соціальної реальності.

Методи соціального пізнання можна розділити на загальні та конкретно-наукові. Загальними методами соціології є матеріалістична діалектика. Суть загальних методів соціології полягає в тому, що економічна система суспільства є первинною, а соціальна, політична і духовна - вторинні, похідні. При вивченні соціальних процесів застосовуються такі принципи матеріалістичної діалектики як об'єктивність, історизм та системний підхід.

Принцип об'єктивності був розроблений ще Емілем Дюркгеймом, який писав, що "якою б гнучкою не була природа соціальних фактів, вона не може бути змінена штучно". Відповідно до даного положення кожне соціальне явище розглядається як багатогранне та суперечливе. Вивчається вся система фактів - позитивних і негативних. Об'єктивність соціологічних знань передбачає, що процес їх пошуку відповідає об'єктивній реальності не залежній від людини. З цього приводу Е. Дюркгейм у своїй фундаментальній праці "Метод соціології" писав, що "соціологію не слід ставити на сторону тієї чи іншої ідеологічної доктрини". "Соціальні факти - суть предмети і тому мають вивчатися тільки як таке", - підкреслював він.

Принцип історизму в соціології передбачає вивчення соціальних проблем, інститутів та процесів у їх виникненні, становленні, розвитку. За характером пізнавальних прийомів історичний метод може бути віднесений до методів теоретичного пізнання дійсності. Він передбачає застосування генетичного підходу, який враховує тривалу еволюцію предмета від його виникнення до сучасного стану. Так як минуле неможливо визначити емпірично, то історичний метод використовує якісно інші пізнавальні засоби; він переважно виступає способом одержання наукових результатів опосередкованим, логічним шляхом, без безпосереднього звернення до експерименту. Чим далі в глибину часового простору заглиблюється дослідник, тим менше в нього безпосереднього емпіричного матеріалу і тим більше теоретичний характер мають наукові проблеми.

Історизм тісно пов'язаний з розумінням протиріч, як рушійних сил, що призводять до зміни існуючих відносин. Він дає можливість робити уроки з минулого досвіду. Застосовуючи принцип історизму, соціологія має можливість досліджувати внутрішню динаміку явищ і процесів, визначати рівень та напрямок їхнього розвитку та пояснити особливості, які зумовлені історичними зв'язками цих явищ і процесів з попередніми.

Як різновидність методу історизму, можна розглядати порівняльно-історичний метод. Треба сказати, що в соціологічному дослідженні широко застосовується порівняння, наприклад, методи множинних порівнянь, методи визначення переваг і т. д. Але в цих випадках дослідник не ставить перед собою мету вияснення динаміки об'єкта. За допомогою порівняльно-історичного методу вивчається не якийсь один стан об'єкта, а ті зміни, які він пройшов за час свого розвитку.

Наприклад, вивчаючи такий важливий феномен, як розвиток політичної культури студентської молоді, ми можемо методом історичного порівняння визначити, як змінюється уявлення молодих людей про владу і політику на різних етапах історичного розвитку нашої країни.

Порівняння - важливий прийом наукового пізнання, за допомогою якого розкриваються відношення тотожності, схожості та відмінності між предметами та явищами об'єктивної дійсності. Порівняння являє собою одну із форм проникнення в сутність речей шляхом теоретичного мислення. Порівняльно-історичний метод виступає в соціології як один із активних дослідницьких прийомів, він складає одну з важливих ланок у ланцюзі досягнення наукових результатів. При цьому треба мати на увазі те, що порівнювати можна не тільки об'єкти, а й стадії їх розвитку і таким чином встановлювати напрямки їхньої еволюції. Таким чином порівняльно-історичний метод виступає в соціологічному пізнання не тільки засобом, за допомогою якого можна виявити те, як розвивались явища що вивчаються, він дозволяє встановити характер цього розвитку, його закономірності. Порівняння, наштовхуючись на повторюваність етапів, моментів у розвитку явищ, встановлюючи схожість між ними, служить цілям генералізації знання та наукового передбачення.

Системний підхід - це спосіб наукового пізнання і практичної діяльності, при якому окремі частини якогось явища розглядаються у нерозривній єдності з цілим. Системний підхід сформувався шляхом конкретизації принципів матеріалістичної діалектики в ході вивчення складних об'єктів і став розповсюджуватися у соціології у другій половині ХХ століття. Основним поняттям системного підходу виступає система, яка знаменує собою певний матеріальний чи ідеальний об'єкт, що розглядається як складне цілісне утворення. В зв'язку з тим, що одна і та же система може розглядатися з різних точок зору, системний підхід передбачає виділення певного системоутворюючого параметра, тобто властивості, що зумовлює пошук сукупності елементів системи, зв'язків і відносин між ними, її структури. Дивлячись на те, що будь-яка система знаходиться в певному середовищі, слід підкреслити, що системний підхід в даному випадку має враховувати її зв'язки і відносини з оточенням. Звідси виходить друга вимога системного підходу - враховувати те, що кожна система виступає підсистемою іншої, більш складної системи і навпаки, виділити в ній менші підсистеми, які упевних випадках можуть розглядатись як системи. Наприклад, суспільство як систему утворюють системи меншого ступеня спільності - економічна, політична, соціальна, духовна.

В свою чергу в економічній підсистемі можна виділити фінансову систему, систему виробництва, в політичній системі - систему законодавчої влади, систему виконавчої влади і т. д.

Системний підхід в соціології обов'язково передбачає визначення принципів ієрархії елементів соціальної системи, форм передачі інформації між ними та способів їхнього впливу один на одного. Слід зауважити, що суспільство являє собою динамічну систему. Розрізняють лінійні і нелінійні динамічні системи. Поведінка лінійної динамічної системи (як, наприклад, вільне коливання маятника відбувається в межах одного стаціонарного стану, незалежного від часу. Підсистеми лінійної системи слабо взаємодіють між собою і практично незалежно входять у систему. Відповідь лінійної системи на зовнішні подразники майже пропорційна силі дії подразника.

Нелінійні системи мають стійкий і нестійкий стаціонарний стан. При цьому один і той же стаціонарний стан такої системи за одних обставин може бути стійким, а за інших нестійким. Стійкі стаціонарні системи більш характерні для самих систем, а нестійкі символізують власне зміни в ній. Мінливі нелінійні системи відрізняються множинністю стаціонарних станів, єдністю стійкості і нестійкості. Це створює феномен складної та різноманітної поведінки, яка не поміщається в єдину теоретичну схему і може бути непередбачуваною в певні проміжки часу. В цьому зв'язку у соціології кінця ХХ століття все ширше застосовують синергетичний підхід до моделювання соціальних процесів. Синергетичний стиль наукового мислення включає в себе з одного боку імовірнісне бачення світу, яке набуло широкого розповсюдження в кінці ХІХ ст., з іншого боку, сінергетику можна розглядати як сучасний розвиток кібернетики та системних досліджень. Однак на відміну від останніх, вона несе в собі суттєво нові моменти, відмовляючись від абстрактно-математичних формалізацій і займаючись дослідженням "фізичних основ формування структур" на основі вивчення конкретних матеріальних форм.

Основою для вивчення суспільних відносин, тобто зведення індивідуального до соціального, може служити вивчення об'єктивно сформованої структури соціальних зв'язків та фактів, що залучені до цих зв'язків, їх типів і т. д. В суспільстві налічується величезна кількість різних соціальних систем. Значна частини зв'язків між ними має випадковий і тимчасовий характер. І тут особливість соціології як науки полягає в тому, що соціальні зв'язки і відносини вивчаються на рівні соціальних законів і закономірностей.

>Соціальні закони - це прояв суттєвого, загального і необхідного зв'язку між соціальними явищами і процесами, насамперед зв'язку соціальної діяльності людей або їхніх особистих соціальних дій. Соціальні закони складаються в різних сферах діяльності людини і, насамперед, у сфері матеріальної діяльності. В соціології існують загальні і специфічні закони. Загальні закони соціології є предметом вивчення філософії. Специфічні закони соціології вивчаються соціологічною наукою і являють собою її методологічну основу.

В сучасній соціології виділяють 4 категорій соціальних законів:

1.  закони, що встановлюють тенденції розвитку. Ці закони зумовлюють зміну структури соціального об'єкта. перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого. Наприклад, зміна характеру продуктивних сил вимагає зміни характеру виробничих відносин.

2.  закони, що визначають зв'язок між соціальними явищами. Це функціональні закони, вони відображають зв'язок між основними елементами соціального об'єкта, що відбиває характер його функціонування.

3.  закони, що фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами. Ці закони зводяться до того, що найважливішою і найнеобхіднішою умовою соціальної інтеграції виступає поєднання суспільних інтересів з особистими.

4.  закони, що вказують на можливість чи вірогідність зв'язку між соціальними явищами. Так, рівень розпаду шлюбів в різних країнах підвищується і коливається разом з економічними циклами.

Слід пам'ятати, що соціальний закон проявляється на практиці не взагалі, а в конкретній формі - в діяльності окремо взятої людини. Людина ж реалізує свою діяльність в конкретних умовах суспільства, в соціальних спільностях, інститутах, організаціях. Соціологія досліджує відношення соціальних спільностей, верств, особистостей, що дає можливість не тільки виявити форми тенденцій розвитку в різних сферах суспільства, дисфункціональні елементи в соціальних механізмах, але й усувати їх.

Структура і функції соціологічної науки

Соціологія має складну структуру. Елементами цієї структури є:

1.  загальна соціологічна теорія;

2.  спеціальні соціологічні теорії, або їх ще називають теоріями середнього рівня;

3.  конкретно-соціологічні дослідження.

Наочно структуру соціологічної системи знань можна уявити за допомогою такої схеми:

Загальна соціологічна теорія дає уявлення про суспільство як цілісний організм. Вона розкриває роль і місце основних соціальних зв'язків, формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні підходи до соціологічного аналізу. Даний розділ соціологічної науки виділяють ще як теоретичну соціологію, так як теорії і концепції, що розробляються в цій галузі передбачають вирішення не практичних, а гносеологічних завдань.

Спеціальні соціологічні теорії уточнюють основні положення загальної соціологічної теорії відносно окремих механізмів соціальної взаємодії. При цьому розрізняють три види спеціальних теорій:

1.  теорії, що вивчають закони розвитку та відтворення окремих соціальних спільностей. Сюди відноситься соціологія міста, села, етносоціологія;

2.  галузеві соціологічні теорії, що розкривають закономірності і механізми життєдіяльності соціальних інститутів і організацій. Сюди відноситься соціологія науки, освіти, сім'ї, громадської думки і т. д.;

3.  теорії, що аналізують окремі елементи соціального механізму. Наприклад, соціологія праці, соціологія управління, соціологія девіатної поведінки;

Третій структурний елемент соціології на нашій схемі - це конкретно-соціологічний аналіз (теорія, методика і техніка конкретно-соціологічних досліджень). Цей структурний елемент соціального пізнання називають ще емпіричною соціологією. Існує багато видів конкретно-соціологічного аналізу.

Дослідження розрізняють за масштабами ( міжнародні, загально-національні, регіональні, місцеві), за часом дії (тривалі, оперативні і т. д.).

В окремих випадках спеціальні соціологічні теорії і теорії, що аналізують елементи соціального механізму виділяють в окремий розділ соціології - прикладну соціологію. І таким чином можна говорити про два основних рівня, з яких складається соціологічна наука:

1.  теоретична (фундаментальна);

2.  прикладна соціологія.

Фундаментальні дослідження переслідують цілі розвитку наукової теорії. Прикладні покликані впроваджувати наявні знання у практику з метою удосконалення соціальних процесів.

Таким чином, теоретична і прикладна соціологія відрізняються не за об'єктом, чи методом дослідження, а за тією ціллю, яку вони переслідують, тобто які завдання вирішуються - теоретичні чи практичні.

Як самостійна галузь знань, соціологія реалізує всі притаманні суспільній науці функції - теоретично-пізнавальну (евристичну), критичну, описову, прогностичну, практично-перетворюючу, інформаційну, світоглядну. В цілому функції суспільних наук прийнято розділяти на гносеологічні (пізнавальні) і власне соціальні. Гносеологічні функції соціології проявляються у більш повному і конкретному пізнанні тих чи інших сторін соціального життя. Соціальні функції вказують на шляхи і способи оптиматизації різних сторін суспільного життя.

Однією із основних гносеологічних функцій соціології є Теоретично-пізнавальна, критична функція. Ця функція полягає в тому, що соціологія накопичує знання, систематизує їх, прагне скласти найбільш цілісну картину суспільних відносин і процесів у сучасному світі. До теоретично-пізнавальних функцій соціології відноситься об'єктивне знання про основні проблеми розвитку сучасного суспільства. Відносно ж прикладної соціології можна сказати. що вона призвана забезпечити надійну інформацію про різні процеси. що відбуваються у всіх сферах суспільства: в соціально-класовій структурі, соціально-демографічній структурі, міжнаціональних відносинах, сім'ї і т. д. Без конкретних знань про процеси всередині цих елементів соціальної структури забезпечення ефективного управління суспільством стає неможливим.

Описова функція соціології - це систематизація та описування досліджень у вигляді аналітичних записок, різного роду наукових звітів, статей, книг і т. д. В процесі дослідження соціального об'єкта від соціолога вимагається дотримання об'єктивності і порядності вченого, так як на основі фактів і документів ним робляться практичні висновки, на основі яких можуть бути прийняті управлінські рішення. Соціологія не тільки пізнає світ. вона дає можливість людині внести в нього свої корективи. Але людина має пам'ятати, що перебудова суспільства - не самоціль. Будь-які перетворення потрібні лиш тоді, коли вони відповідають потребам і інтересам людей, ведуть до покращання їхнього життя.

Прогностична функція соціології - це видача соціальних прогнозів. Прогнози можуть бути як короткостроковими, так і довгостроковими. Коротко-строковий прогноз спирається на відкриту тенденцію розвитку соціального явища, а також на зафіксовану закономірність у відкритті фактора, що вирішально діє на об'єкт. Відкриття такого фактора - складний вид наукового дослідження. Тому у соціологічній практиці найбільше використовують короткострокові прогнози.

Перетворююча функція соціології полягає в тому, що рекомендації і пропозиції соціолога, його оцінка стану соціального об'єкту складають основу для вироблення та прийняття конкретних рішень. Але слід пам'ятати про те, що соціологія - це лише наука і її функція - розробка практичних рекомендацій. Впровадження у практику цих рекомендацій - прерогатива органів управління, конкретних керівників. Цим пояснюється те, що багато цінних і корисних рекомендацій, що були розроблені соціологами, так і не знайшли свого практичного застосування. Більш того, нерідко органи управління поступають всупереч рекомендаціям вчених, що призводить до негативних наслідків у розвитку суспільства. Слід зауважити, що ігнорування соціологічних рекомендацій пояснюються не тільки недостатньою кваліфікацією відповідних кадрів ( а це має місце, так як підготовка їх у країні розпочата декілька років тому), а й тим, що серед більшості управлінців ще не сформована потреба в соціологічному обгрунтуванні своїх рішень і дій.

Інформаційна функція соціології являє собою зібрання, систематизацію і накопичення інформації, одержаної в результаті дослідження. Соціологічна інформація - самий оперативний вид інформації. Вона може бути сконцентрована в засобах масової інформації, документах, що надходять від юридичних осіб, центрах. В наш час важливим джерелом соціологічної інформації у світовому масштабі є INTERNET. Даною інформацією можуть користуватися соціологи , керівники організацій де проводились дослідження, державні та господарські заклади і практично кожен, хто не байдужий до того. що відбувається у сучасному суспільстві.

Світоглядна функція соціології направлена, по-перше, на пізнання об'єктивного історичного процесу та вироблення перспективних і сьогоденних завдань розвитку суспільства; по-друге, на наукову та ідеологічну дискусію з концепціями іншого роду; по-третє, на розповсюдження наукової ідеології серед населення; по-четверте, на підготовку компетентних спеціалістів, на глибоке і всебічне засвоєння ними наукової ідеології.

Емпіричні дослідження і спеціальні соціологічні теорії, спираючись на загальну соціологічну теорію, відіграють суттєву світоглядну роль в житті суспільства. Наукові знання, які здобуваються за допомогою цих теорій та досліджень, допомагають глибше розкрити закономірності його розвитку, сприяють справі формування наукового світогляду серед широких верств населення відносно особливостей суспільного розвитку.