Тема 4. Методи збору, обробки та статистичного групування даних

1. Опитування, як метод пізнання соціальних явищ і процесів

Метод опитування не є винаходом соціологів. В будь-якій галузі знання, де для одержання інформації дослідник звертається до людини з питаннями, він має справу з різними модифікаціями цього методу. Наприклад, лікарі для того щоб вияснити розвиток хвороби та стан пацієнта до захворювання, проводять анамнестичні опити. Юристи, при аналізі обставин справи, що розглядується, опитуючи свідків, також застосовують цей метод. Журналісти, педагоги, працівники служб соціального забезпечення та багатьох інших сфер соціальної практики також користуються методом опитування для одержання інформації, яка їх цікавить.

Необхідно зазначити, що в комплексі методів, за допомогою яких здійснюється збір соціологічної інформації, опитування є найбільш популярним. Специфіка даного методу полягає в тому, що при його застосуванні джерелом первинної соціологічної інформації виступає людина (респондент), тобто безпосередній учасник процесів і явищ, що вивчаються. В основі метода опитування знаходиться сукупність питань, що пропонуються респонденту, відповіді його і складають необхідну інформацію. В кожному варіанті опитування являє собою один із найбільш складних різновидів соціально-психологічного спілкування.

Зв'язок між головними діючими особами його - дослідником та респондентом - забезпечується за допомогою різних "проміжних ланок", які суттєво впливають на якість отримуваних даних

По-перше, це анкета або план інтерв'ю, тобто перелік питань, у яких емпірично описується проблема, що вивчається, "переведена" на мову побутової свідомості осіб, які опитуються.

По-друге, це анкетер або Інтерв'юер, що безпосередньо забезпечує заповнення анкет кожним респондентом. В цьому випадку, якщо інтерв'юрування передбачає особисте спілкування інтерв'юера, опитуваний сам заповнює анкету після відповідного інструктажу, проведеного анкетером.

Нарешті, по-третє, це ситуація опитування, його умови, складені на основі життєвих ситуацій респондентів на момент опитування, їх емоційний стан, відношення до опитування.

Таким чином, соціально-психологічна взаємодія, яка складає основу опитування має складну, мінливу структуру, що включає в себе безліч факторів, здатних впливати на якість одержаних даних.

Найбільш розповсюдженим у практиці прикладної соціології видом опитування є анкетування. Воно може бути груповим або індивідуальним.

Групове анкетне опитування широко застосовується за місцем роботи, навчання. При цьому анкети роздаються у навчальній аудиторії чи актовому залі, куди запрошуються відібрані для опитування студенти, працівники підприємств та організацій. Як правило, один інтерв'юер працює з групою 15-20 чоловік. У даному випадку забезпечується стопроцентне повернення анкет, респонденти мають можливість отримати індивідуальну консультацію з техніки заповнення анкет, а анкетер, збираючи листи опитування, контролює якість їх заповнення.

При індивідуальному опитуванні анкети роздаються на робочих місцях або за місцем проживання респондентів, а час повернення їх обговорюється напередодні.

Що являє собою анкета? Можна сказати, що Соціологічна анкета - це система питань, об'єднаних єдиним дослідницьким задумом, направлена на визначення кількісно-якісних характеристик об'єкта і предмета аналізу. Для того, щоб анкета змогла виконати своє призначення - дати в руки дослідника правдиву інформацію, треба знати і дотримуватись ряду правил і принципів її конструювання, насамперед особливості різних питань із яких вона складається.

Всі питання, наведені в анкетах, можна класифікувати таким чином:
1) по змісту (питання про факти свідомості, поведінки та особистості респондента);
2) по формі (відкриті і закриті, прямі та непрямі);
3) по функції (основні і неосновні).

Розглянемо їх докладніше.

Питання про факти свідомості людей направлені на визначення думок, побажань, очікувань, планів на майбутнє. Наприклад, питання до студентів старших курсів: "Чи маєте ви намір працювати по обраній спеціальності після закінчення вузу?" Питання відносно фактів поведінки визначають поступки, дії, результати діяльності людей. Так, відповідаючи на питання "Чи будете Ви голосувати на майбутніх виборах до органів місцевого самоврядування?", респонденти надають інформацію інтерв'юеру відносно своїх намірів до певних дій (буду голосувати, не буду голосувати, ще не вирішив і т. д.). Питання про особистість респондента присутні у всіх соціологічних анкетах. Вони складають так звану "паспортичну", або соціально-демографічний блок питань, за допомогою яких визначається стать, віл, національність, професія, сімейний стан та інші характеристики респондента.

Широке застосування в соціологічних анкетах набули питання щодо визначення рівня інформованості і знань респондентів відносно проблеми, яка вивчається. Таку інформацію можна отримати за допомогою питань екзаменаційного типу, що включають завдання, експериментальні чи ігрові ситуації, вирішення яких вимагає від респондента застосування певних знань, навичок, а також знайомства з конкретними фактами, подіями, іменами. Наприклад, одним з індикаторів інформованості громадян щодо кандидатур до органів місцевого самоврядування може бути знання ними прізвищ цих людей. Для оцінки інформованості з цього питання можна запропонувати список імен, що включав би не тільки кандидатів в депутати, а й керівників установ, артистів, відомих спортсменів. В цьому випадку завдання того, хто заповнює анкету полягає в тому, щоб вказати "хто є хто", або поставити прочерк з іменами невідомими йому.

Закритим, питання називається у тому випадку, коли в анкеті на нього наводится повний набір варіантів відповідей. Прочитавши їх, опитуваний тільки підкреслює, чи обводить код проти того варіанту, який співпадає з його думкою. Наприклад у питанні "Який із нижченаведених курсів викликав у Вас найбільшу зацікавленість?
а) психологія;
б) соціологія;
в) політологія;
г) філософія;
д) логіка.

Респондентам треба тільки назвати один із запропонованих варіантів.

Слід зауважити, що закриті питання можуть бути альтернативними і не альтернативними. Альтернативні питання передбачають можливість вибору в результаті чого сума відповідей на всі варіанти, що представлені у альтернативному питанні, завжди складає 100 процентів. Приклад такого питання і відповіді на нього: "Як Ви вважаєте, відповідає, чи не відповідає підготовка випускників СумДУ вимогам, що висуває сучасна науково-технічна революція до спеціалістів високої кваліфікації?
а) відповідає;
б) не відповідає.

Треба сказати, що важливою рисою альтернативного питання є те, що відповіді, які вибирають респонденти мають взаємовиключний характер. Тому неможливо, в даному разі, припуститись помилки, незорієнтуватись та т. д.

Різновидом альтернативного питання є так звані шкальні питання. Відповідаючи на них опитувані мусять відмітити інтенсивність якогось явища, або думки.

Наприклад, питання в якому наводиться шкала самооцінок.
Чи задоволені Ви своєю роботою?
а) Роботою дуже задоволений;
б) Скоріше задоволений, ніж незадоволений;
в) Робота мене не цікавить;
г) Скоріше незадоволений, ніж задоволений;
д) Роботою дуже незадоволений.
Дане питання може бути поставлене таким чином (шкальне питання).
Яке значення має для Вас наявність у Вашій роботі таких рис як:
Творчий характер

Самостійність у виборі форми діяльності:

Від альтернативного питання слід відрізняти "питання - меню". Цей вид дає можливість опитуваному вибрати декілька відповідей. Як приклад "питання - меню" можна навести слідуюче:
Які фактори стимулюють ваше навчання у вузі?
а) бажання отримати знання;
б) необхідність мати диплом;
в) якщо вже стільки часу потрачено на навчання, то треба довести діло до кінця.

Відкриті питання не передбачають можливих варіантів відповідей. Прикладом такого типу питання може служити слідуюче:
Що для Вас означає добре вчитися?
добре вчитися - це насамперед
означає
(напишіть)

Якщо у дослідника немає впевненості у тому, що для виявлення своєї думки для опитуваного достатньо наведеного списка відповідей тоді є сенс застосування напівзакритих питань.

Напівзакриті питання надають можливість респондентам або ухилятись від вибору наведених альтернатив, включаючи до списку можливих відповідей альтернативу типу "не можу сказати точно", "не замислювався над цим", "не пам'ятаю", або ж відповісти по-своєму, включаючи альтернативу "Ваш варіант відповіді". Однак досвід свідчить, що респонденти, як правило, обмежуються варіантами відповідей, що пропонуються. Тому напівзакриті питання в багатьох випадках за своїми можливостями рівнозначні закритим.

Зауважимо, що відкриті і закриті питання мають свої позитивні і негативні сторони. Вибираючи тип питання дослідники, як правило, діють виходячи з міркувань економності та надійності. У методичній літературі панує думка, що практикування закритих питань є більш економічним. Якщо мова йде про "так - ні" питання, альтернативні, то з цим безумовно можна погодитись. В меншій мірі це відноситься до шкільних питань. Але якщо говорити про "питання - меню", то для застосування цих питань необхідна велика попередня робота, пов'язана зі складанням можливого набору питань, то з такою думкою важко погодитись. Іноді для того, щоб "закрити" те чи інше питання, треба провести спеціальне дослідження. Ігнорування цієї вимоги свідчить лише про низький методичний рівень деяких соціологічних пошукань.

Вибираючи форму питання, слід враховувати і особливості обробки отриманих даних. Все різноманіття відповідей на відкрите питання кодувати прийдеться самому досліднику, зводячи їх в кінцевому результаті до обмеженого кола відповідей, що повторюються найчастіше. Закрита форма питання дає можливість запобігти цьому, так як називаючи один із варіантів відповіді, респондент одночасно кодує його.

Іноді питання анкети вимагають від респондента критичного відношення до себе, оточуючих, оцінки негативних явищ і т. д. Такі прямі питання в ряді випадків залишаються без відповіді, або несуть в собі неточну інформацію. У подібних випадках на допомогу досліднику приходять питання, що формулюються в опосередкованій формі. Респонденту пропонується уявна ситуація, яка не вимагає оцінки його особистих якостей або обставин його діяльності.

Наприклад, опитуючи студентів з метою визначення їхнього відношення до навчання, нерідко задається пряме питання " Що заважає Вам навчатися з повною віддачею сил?" До питання додається набір варіантів відповідей. Таких як відсутність необхідної літератури, власна пасивність і т. д. У таких випадках також нерідко наводиться і варіант: "ніщо не заважає". Але у таких ситуаціях не обов'язково надавати ситуації особистісного відтінку. Адже анкета служить не збору індивідуальних "сповідей", а визначенню узагальнюючої статистичної картини. Необхідні дані можна отримати за допомогою питання, сформульованого у непрямій формі. Ось приклад цього питання: "Коли я чую, як викладачу докоряють у тому, що його студенти погано знають предмет, я думаю, що..." і студенту пропонується закінчити цю фразу.

Конструюючи питання таким чином, можна розраховувати, що відповідаючи на них, респонденти спираються на особистий досвід, але інформують про нього в де персоналізованій формі, що знижує гостроту критичних оцінок, характерну для висловлення від першої особи.

Після закінчення процесу компонування анкети доцільно провести логічний контроль її, що дає можливість перевірити відповідність анкети тим критеріям якості, які вивірені практикою і є загальновизначеними. В даному випадку кожне питання перевіряється за такими критеріями:
1. Чи не забуті (якщо вони потрібні) такі варіанти відповідей як "не знаю", "не пам'ятаю", "затрудняюсь відповісти", "не думаю про це" і так далі. Подібні варіанти надають можливість респонденту ухилятись від відповіді, якщо він вважає це за потрібне.
2. Чи не доцільно доповнити деякі закриті питання позицією "інші відповіді" для додаткових висловлювань респондентів (тобто перевести закрите питання в напівзакрите).
3. Чи відносяться питання до всіх опитуваних, чи тільки до певної частини вибіркової сукупності?
4. Чи в повній мірі дається пояснення респонденту відносно техніки заповнення відповіді на питання? Тобто чи є вказівки про те, як відповідати на питання табличної форми, або питання - малюнок, скільки варіантів відповідей можна відмітити і т. д.
5. Чи немає логічної невідповідності між змістом формулювання питання і шкалою виміру? Така невідповідність може проявлятись в слідую чому. Візьмемо питання: "Як часто Ви знайомитесь з матеріалами, що віддзеркалюють найновіші досягнення науки і техніки?" - і відповіді на нього:
001 - з "Інтернету".
002 - з науково-популярних журналів.
003 - з лекцій та практичних занять.

Наведені відповіді складені неправильно, тому що не дають можливості виявити необхідну ознаку (частоту). В даному випадку слід побудувати відповіді на питання таким чином:

6. Чи є у формулюванні питання слова і терміни, які незрозумілі для опитуваного? Яким чином їх замінити, не порушуючи змісту питання?
7. Чи не перевищує питання компетентності респондента? (Якщо є така підозра, то потрібне контрольне питання - фільтр на перевірку компетентності).
8. Чи не перевищує питання можливостей пам'яті опитуваних?
9. Чи не забагато наведено варіантів відповідей на питання? Якщо це так, то необхідно розділити список на тематичні блоки і замість одного питання скомпонувати блок питань.
10. Чи не торкається питання самолюбства респондента, його достоїнства, престижних уявлень?
11. Чи не викличе питання негативних емоцій у опитуваного (опасіння за наслідки опитування, неприємні асоціації, інші негативні емоційні стани, що порушають психологічний комфорт ситуацій опитування)?
Таким чином, логічний контроль якості питань анкети являє собою підготовчу процедуру для розробки завдань пробного дослідження.

Після того, як завершено складання анкети дослідник приступає до слідую чого етапу своєї роботи, тобто безпосередньо до опитування. Виділяють опитування за місцем проживання та місцем роботи. Слід пам'ятати, що місце проведення опитування в значній мірі визначає психологічну ситуацію отримання інформації, а значить і її надійність. Вибір місця опитування залежить від цілей та предмета дослідження. Опитування за місцем роботи, тобто у службовому приміщенні, є найбільш прийнятним тоді, коли вивчаються виробничі колективи, а предмет дослідження пов'язаний з виробничими або ж учбовими справами.

Опитування за місцем проживання буває не замінимим в тих випадках, коли вивчаються думки не тільки працюючого, а й непрацюючого населення або коли предмет опитування вимагає послаблення офіційного службового стану, пов'язаного з виробничими або учбовими відносинами. Цей вид опитування буде необхідним, наприклад, у випадках коли досліджується організація медичної служби в місті, районі.

Як свідчить досвід опитувань, в домашніх умовах людина більше вільно себе почуває, охочіше відповідає на "гострі" питання, які вимагають подачі критичної інформації про негативні факти і явища, взагалі спілкування інтерв'юера з респондентом набуває менш офіційного характеру ніж у службовому приміщенні.

В той же час опитування за місцем проживання має свої складності. Ускладнюється пошук респондентів: зміна адреси, відсутність в момент приходу інтерв'юера, що вимагає неодноразових відносин а інколи і заміни респондента. За місцем проживання буває важко, а іноді і неможливо запобігти впливові третіх осіб, а присутність членів сім'ї під час бесіди з респондентом іноді виступає як сковуючий фактор. Крім того наявність вільного часу та більш розкута ситуація опитування, провокують респондента до відхилення від теми інтерв'ю, широких коментарів своїх відповідей, наведенню відповідних прикладів із власного життєвого досвіду. В результаті цього, вимоги до професійних якостей інтерв'юера різко підвищуються.

Необхідно мати на увазі і те, що соціологічне опитування - це ще й певні матеріальні витрати. Тому під час його підготовки з точністю визначається кількісний склад інтерв'юерів, які будуть задіяні у дослідженні. Робиться це за формулою:

Де - кількість інтерв'юерів, - кількість анкет, - норма опитування (5 респондентів за день), - час, за який необхідно провести опитування. Якщо ми маємо справу з вибірковою сукупністю в 2 тисячі чоловік (відповідно і анкет буде 2 тисячі), і нам треба провести опитування за 20 днів. То підставивши значення у формулу ми без зайвих зусиль визначимо ту кількість інтерв'юерів, яку необхідно задіяти:

Поряд з анкетуванням в сучасній практиці соціологічних опитувань застосовується і Метод інтерв'ю. У багатьох випадках до цієї роботи залучається громадськість, для якої участь у опитуванні є епізодичною, а підготовка обмежується усним інструктажем. В цих умовах досліднику приходиться кожного разу заново формувати та навчати колектив інтерв'юерів, що суттєво збільшує затрати часу не тільки на підготовку інтерв'юерів, а й на контроль за якістю їхньої роботи.

При інтерв'юруванні контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який задає питання, передбачені дослідником, організовує та направляє бесіду з кожним окремо і фіксує отримані відповіді згідно з інструкцією.

Як і анкетування інтерв'ю може бути за місцем роботи та місцем проживання. Переваги і недоліки цих видів інтерв'ю ті ж, що і при анкетуванні. Крім цього інтерв'ю може бути вільним (клінічним), сфокусованим (направленим), формалізованим (стандартизованим).

Вільне (клінічне) інтерв'ю проводиться передчасно підготовлених питань, або плану бесіди. Визначається тільки тема інтерв'ю, яка і пропонується респонденту для обговорення. Напрям бесіди, її логічна структура, послідовність питань, їх формулювання - все це залежить від індивідуальних особливостей опитуваного та інтерв'юера, а також від конкретної ситуації інтерв'ю. Цей вид інтерв'ю застосовується в тих випадках, коли досліднику важко отримати більш повну інформацію від опитуваного з приводу його уявлень про предмет опитування, коли вплив думок і похідних уявлень дослідника повинен бути зведений до мінімуму. Вільне інтерв'ю є не замінимим на підготовчий стадії дослідження, коли пошукач уточнює зміст проблеми та предмета дослідження, її відношення до реальності, що вивчається. На цьому етапі дослідницька робота має пошуковий характер, соціолог збирає інформацію, яка стане основою його дослідницької програми. При цьому він, як правило, звертається до опитування експертів. Вільне інтерв'ю є найбільш прийнятним способом спілкування з цією групою респондентів для конкретизації і уточнення цілей і завдань майбутнього дослідження.

На відміну від результатів масових опитувань інформація, отримана шляхом інтерв'ю, не потребує уніфікації для статистичної обробки. Відповіді респондентів, отримані методом вільного інтерв'ю, записуються з максимальними подробицями і точністю (стенографія, магнітофонні записи). Статистичні методи аналізу тут малоприйнятні для узагальнення отриманих відповідей. В даному випадку більш підійдуть традиційні методи змістовного аналізу текстів або методики конвент-аналізу.

Фокусоване (направлене) інтерв'ю - більш розповсюджений різновид інтерв'юрування, ніж вільне. Респонденти в цьому виді інтерв'ю наперед знайомляться з предметом обговорення: читають книжку чи статтю, дивляться фільм чи приймають участь в громадсько-політичних заходах. Отже фокусоване інтерв'ю вимагає від дослідника попередньої підготовки аудиторії.

Він повинен наперед спланувати ситуацію, в якій будуть брати участь респонденти. Коло питань, що включаються в план інтерв'ю є обов'язковим для інтерв'юера. Він може змінювати послідовність цих питань навіть їх формулювання, але по кожному з них повинен отримати інформацію. Таким чином, ступінь стандартизації в даному випадку значно підвищується порівняно із вільним інтерв'ю. Інтерв'юеру тут відводиться переважно роль виконавця, а респондент має уважно вислухати питання та вибрати більш підходящий варіант відповіді із набору, який заздалегідь продумав дослідник. В даній формі опитування вплив інтерв'юера на якість даних зводиться до мінімуму. Надійність отриманої інформації залежить в першу чергу від добросовісності та пунктуальності інтерв'юера.

Подібний вид інтерв'ю дає можливість при обробці результатів використовувати форми статистичного аналізу, так як відповіді "сфокусовані" навколо одних і тих же питань, піддаються уніфікації і можуть класифікувати відповідно до завдань дослідника (наприклад, за характером оцінок, за рівнем дробності, за змістом висказаних суджень).

Фокусоване інтерв'ю можна застосовувати при вивченні суспільної думки в колективі, а також при опитуванні експертів. Таке інтерв'ю може бути груповим чи індивідуальним, з відкритими і закритими питаннями.

Формалізоване (стандартизоване) інтерв'ю - найбільш розповсюджена форма інтерв'ю, яка нагадує метод опитування. Поведінка інтерв'юера та респондента в цьому виді інтерв'ю строго регламентується детально розробленим листом опитування та інструкцією відносно його заповнення, яка призначається інтерв'юеру. В плані стандартизованого інтерв'ю, як правило, переважають закриті питання. Іноді їх кількість досить значна, що погано сприймається на слух. В таких випадках варіанти відповідей друкуються на окремих картках із зазначенням номера питання, до якого вони відносяться. Формулювання питань повинно бути розраховано не на читання, а на ситуацію бесіди, тобто план інтерв'ю розробляється не в "письмовому", а в усному, розмовному стилі. Наприклад: "На цій картці названі різні види можливих занять у вільний час: художня самодіяльність, спорт, технічна творчість, читання науково-технічної літератури, читання художньої літератури, перегляд тематичних телепередач, відвідування театру. Назвіть, будь ласка, якими з них ви займаєтесь на дозвіллі?"

Хоча в стандартизованому інтерв'ю, як і в фокусованому, роль інтерв'юера зводиться до мінімуму, однак його вплив на якість даних залишається досить значним. Правда цей вплив пов'язаний не з глибиною інформованості інтерв'юера про предмет дослідження (як можливе це у вільному інтерв'ю), а в першу чергу з його добро совістю та пунктуальністю.

Таким чином, вплив інтерв'юера на якість результатів опитування в тій чи іншій мірі проявляється в будь-якій формі інтерв'ю. Це може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Тому організатор опитування повинен так відібрати та підготувати інтерв'юерів, щоб звести до мінімуму можливі прорахунки, пов'язані з їхньою участю в опитуванні.

Різниця у поглядах на предмет опитування, несумісність смаків, мови, манер, віку, статі, можуть стати джерелами помилок, що призведуть до зниження достовірності результатів опитування, якщо інтерв'юер не навчений професійним прийомам подолання цих негативних явищ. В цьому зв'язку слід врахувати ряд вимог при виборі та навчанні інтерв'юерів.

Стать та вік інтерв'юера. Ці два фактори перебувають в такому взаємозв'язку, що розглядати їх окремо один від одного нема сенсу. Вплив статі та віку того, хто веде опитування на його результати частіше всього проявляється таким чином:
1)  між чоловіками, як правило, частіше складаються неофіційні відносини, чим між жінками;
2)  чоловіки-інтерв'юери надають перевагу роботі з чоловіками, в той час як жінки схильні до інтерв'юерування респондентів кожної статі;
3)  чоловіки-інтерв'юери більш критично відносяться до своїх співрозмовників, ніж жінки;
4)  різниця у статі того, хто проводить опитування може викликати нерішучість у опитуваних;
5)  значна різниця у віці між інтерв'юером та тим, кого він опитує також негативно впливає на результати.

Під час опитування відносно сімейно-побутової тематики кращі результати отримують у тих випадках, коли чоловіки опитують чоловіків, а жінки жінок. В опитуваннях на виробничу тематику краще всього зарекомендували себе чоловіки-інтерв'юери. При цьому слід зауважити, що інтерв'юери-жінки користуються більшою довірою серед всіх груп населення.

Слід пам'ятати, що успіх інтерв'ю як процесу спілкування залежить від таких якостей інтерв'юера, як:
- уважність на протязі всього інтерв'ю;
-  спостережливість (досить важлива якість для правильної оцінки атмосфери інтерв'ю);
-  терпіння (вміння вислухати респондента не перебиваючи, правильно зрозуміти його);
-  вміння говорити зрозуміло, не кваплячись, доносячи до опитуваного повний і істиний зміст питання;
-  вміння слухати (одна із основних характеристик професійної природності інтерв'юера);
-  вміння мовчати (інколи респондент повинен зібратись з думками або просто заспокоїтись; інтерв'юеру не слід підганяти його питаннями, необхідно дати можливість подумати);
-  недопустимість таких якостей, як жорсткість, вимогливість, владність (ці риси здатні тільки відштовхнути респондента, заставити замовкнути най балакучішого або викликати неправильні відповіді).

Важлива роль в проведенні соціологічного інтерв'юрування належить контролю за якістю роботи інтерв'юера. Найрозповсюдженішою формою такого контролю є вибіркове повторне відвідування респондентів. Контролери-інтерв'юери виясняють чи була бесіда, якщо була, то з ким, запитують про зміст інтерв'ю та про враження, яке справив інтерв'юер. За результатами контролю респонденти або заохочуються, або на них накладаються стягнення. Іншим способом контролю може бути поштова анкета, що розсилається респондентам, які приймали участь в опитуванні.

Слід зауважити, що метод розсилки анкет респондентам може застосовуватись і як окремий спосіб збору первинної інформації. В соціології такий метод опитування одержав назву поштового опитування. В загальному вигляді він полягає у розсилці анкет і одержанні на них відповідей по пошті. Суттєвою перевагою даного методу є простота організації. Тут відпадає необхідність відбору, навчання, контролю за діяльністю великої кількості анкетерів чи інтерв'юерів. При наявності досвіду у дослідників підготовка і розсилка документації поштового опитування для 2000-3000 чоловік може бути здійснена двома працівниками за 7-10 днів. До достоїнств даного методу можна віднести і те, що він дає можливість одночасно проводити опитування на значній території, в тому числі у важкодоступних районах. Як перевага поштового опитування може розглядатись і те, що в даному випадку анкета заповнюється тільки респондентом. Тут відсутній контакт респондента і анкетера (інтерв'юера), відповідно і психологічний бар'єр, який має місце при індивідуальному очному опитуванні.

Ще однією позитивною рисою поштового опитування є те, що респондент може сам вибирати зручний для нього час, щоб заповнити анкету. При цьому він має можливість не поспішати, уточнювати деякі деталі, щоб потім дати ґрунтовану відповідь на питання анкети. Нарешті, відмітимо невисоку собівартість поштового опитування, так як в даному випадку відпадає необхідність залучати до збору інформації анкетерів, а тим більш інтерв'юерів, використання яких значно підвищує витрати на дослідження.

Одночасно з цим поштове опитування має і свої недоліки. Головний з них - не повне повернення анкет, тобто не всі респонденти заповнюють анкети та відправляють їх дослідникам. Таким чином, найголовніша методико-організаційна проблема, що вирішується дослідником при плануванні і проведенні поштового опитування - це підвищення стимулювання повернення анкет. Практика показує, що 70-75 процентне повернення забезпечує досить високу надійність результатів. Основна умова успішного проведення поштового опитування - зміст анкети, питання до респондента повинні бути цікавими для нього. Дуже важко сподіватись на активну участь респондента в поштовому опитуванні, яке торкається другорядної для нього теми.

Слід зауважити і те, що існує деякий негативний зв'язок між об'ємом анкет та рівнем їх повернення. В той же час доцільно підвищувати зацікавленість опитуваного до анкети шляхом наведення ряду додаткових питань, а не прагнути до її скорочення.

В багатьох випадках підвищення рівня повернення анкет досягається розсилкою респондентам повідомлень, які за 3-4 дні до відправки анкет направляються опитуваним і таким чином настроюють їх на співпрацю. У повідомленні зазначається яким чином дослідники одержали адресу респондента (наприклад із списків виборців, у паспортному відділі). Крім цього повідомлення пояснює, яку мету ставлять перед собою дослідники, підкреслює важливість участі у опитуванні даного респондента. Як правило, відсилання повідомлень підвищує повернення анкет на 10-15%.

Водночас із розсиланням анкет в тому ж конверті відсилаються і інші документи. Серед них обов'язково має бути супроводжувальний лист. У ньому, звертаючись до респондента, необхідно повторити прохання про участь у поштовому опитуванні, детально викласти мету дослідження, підкреслити його практичну направленість, звернути увагу потенціального респондента на те, потрібно чи непотрібно вказувати свою адресу, ім'я, прізвище в анкеті. Обов'язково в супроводжувальному листі наводиться телефон і адреса тієї організації, яка проводить дослідження. Рекомендується також надіслати символічну винагороду респонденту за виконану роботу.

Через 2-3 тижня після відправки анкет респонденту надсилається нагадування. Якщо опитування анонімне, то нагадування розсилаються всім потенційним респондентам, якщо не анонімне, то тільки тим, від кого до визначеного строку не надійшла відповідь. Нагадування - один із найсуттєвіших стимуляторів, в середньому воно підвищує повернення анкет на 20%. Інколи доводиться надсилати повторні нагадування.

На завершення підкреслимо, що при вивченні певних сторін явищ і процесів соціальної діяльності застосування методів опитування є недостатньо ефективним. Бувають ситуації, коли виникає необхідність других, специфічних методів збору інформації або ж поєднання їх з методами опитування. Найбільш ефективним у цьому відношенні є поєднання методів опитування і спостереження.

2. Метод спостереження в соціології

Спостереження у соціологічному дослідженні являє собою метод збору первинної інформації про об'єкт, який вивчається шляхом безпосереднього сприйняття та прямого регістрування всіх факторів, що відносяться до об'єкта, який вивчається.

Соціологічне спостереження має багато спільного з тим, як людина у повсякденному житті сприймає те, що відбувається, аналізує і пояснює поведінку інших, запам'ятовує та узагальнює події, свідком яких вона стає. Але існують і глибокі розбіжності. Адже соціологічне спостереження як метод збору наукової інформації - це завжди направлене, систематичне, безпосереднє просліжування та фіксація значимих соціальних явищ, процесів, подій. Воно служить повним пізнавальним цілям, і може бути піддане контролю і перевірці.

Спостереження має свої особливості. Перша із них полягає у зв'язку спостерігача з об'єктом спостереження. Ні в якій іншій області наукового пізнання дослідник не мав справи з вивченням сукупності, до якої він сам належить, частиною якої є і від якої залежить. Соціолог спостерігає суспільство, соціальні процеси та ситуації, являючись одночасно частиною цього суспільства, нерозривно з ним зв'язаного, яка піддається всім впливам та змінам, що відбуваються у суспільстві.

Друга особливість спостереження полягає в тому, що спостерігач не може бути позбавлений суто людської риси - емоційності сприймання. Якщо явища неживої природи можуть не викликати емоцій у дослідника, то соціальні явища, їх сприймання та інтерпретація завжди мають емоційний характер. І ця емоційність результатів спостереження тим вища, чим тісніше спостерігач зв'язаний з об'єктом спостереження.

Третя особливість спостереження - складність повторного спостереження. Повторне спостереження навіть повсякденного факту досить складно здійснити, адже соціальні процеси піддаються впливові багатьох факторів і тому дуже рідко бувають ідентичними. Ось чому тільки ретельне та багаторазове спостереження якогось соціального явища може давати право вважати інформацію про нього достовірною і перейти, в зв'язку з цим, до інтерпретаційних.

Спостереження рідко буває основним методом збору соціологічної інформації. Частіш за все воно практикується в сукупності з іншими методами і служить специфічним цілям.

Спостереження може практикуватись тоді, коли інформація, що необхідна досліднику, не може бути отримана іншими способами. Особливого значення воно набуває тоді, коли виникає необхідність формулювання робочих гіпотез, а також при їх первинній перевірці.

Наприклад, під час дослідження особливостей організації навчального процесу у вищій школі може постати питання про причини не досить високого рівня відвідування лекцій студентами. Дослідник навряд чи зможе шляхом загальних суджень чітко сформулювати гіпотезу, яка б дала відповідь на це питання. Тільки спостереження за різними аудиторіями дасть йому можливість виділити набір гіпотетичних причин, які він потім покладе в основу побудови подальших кроків у дослідженні.

У дослідженнях описового характеру Метод спостереження застосовується рідко, тому що одна із головних вимог тут - репрезентативність сукупності, яка вивчається та отримуваних даних, а спостереження, як правило, не часто носить масовий характер. У дослідницьку групу не можливо залучити велику кількість спостерігачів. Крім того, масове спостереження, особливо із застосуванням сучасних технічних засобів (кіно-фотоапаратури, телебачення, звукозапису), є одним із самих дорого стоячих методів.

У даному випадку завдання спостерігача полягає в тому, щоб зробити перевірку соціальної інформації, яка одержана за допомогою других методів.

Таким чином, спостереження у соціологічному дослідженні може бути направлене на досягнення різних цілей. Воно може бути застосоване як джерело інформації для побудови гіпотез, служити для перевірки даних, одержаних за допомогою других методів, з його допомогою можна отримати додаткові свідчення про об'єкт, що вивчається.

Спостереження, як метод соціологічного дослідження може класифікуватись за декількома ознаками: за ступенем формалізованості (структуроване і неструктуроване), в залежності від рівня участі дослідника в ситуації, яку він відсліжує (включене в невключене), за місцем проведення та умовами організації спостережень (польове і лабораторне), за регулярністю проведення (систематичне і несистематичне).

Структуралізованим (контрольованим) називають такий вид спостереження, при якому соціолог наперед визначає, які елементи із процесу, що вивчається мають найбільше значення для його дослідження і тим самим концентрує на них всю свою увагу, складаючи спеціальний план до початку збору інформації.

Звертання до структуралізованого спостереження доцільне при дослідженні таких явищ, як, наприклад, проведення мітингів і інших акцій громадсько-політичного спрямування. В ньому значно ефективніше можна вирішувати такі завдання, як визначення складу аудиторії, Зміст виступів, реакція слухачів.

Застосування структуралізованого спостереження вимагає попереднього ознайомлення з предметом дослідження, тому що в процесі розробки процедури структуралізованого спостереження соціолог мусить побудувати систему класифікації явищ, що складають ситуацію, яка відсліжується, а також стандартизувати категорії спостереження.

Неструктуралізоване спостереження на відміну від структуралізованого є слабо формалізованим. В ході його проведення відсутній детальний план дій спостерігача, визначаються лише загальні риси ситуації і приблизний склад групи, яка вивчається. Безпосередньо в процесі спостереження уточнюються межі об'єкта та його най важливіші елементи, конкретизується програма дослідження. Неструктуралізоване спостереження зустрічається найчастіше в розвідувальних, пошукових соціологічних дослідженнях.

В залежності від ступені участі спостережувана в соціальній ситуації, що досліджується виділяють включене і невключене спостереження. В процесі Невключеного (зовнішнього) спостереження дослідник знаходиться поза об'єктом, що вивчається ним. Він мовби збоку спостерігає протікаючи процеси, при цьому не вмішуючись в їх ходу, не задаючи ні яких питань, просто реєструючи факти.

Невключене спостереження практикується для відсліжування масових процесів, коли спостерігач, для того щоб бачити весь процес, знаходиться на достатній віддалі від об'єкта спостереження.

Невключене спостереження може проводитись не тільки самим дослідником, а й спеціально підготовленими спостерігачами. Але коли мова йде про серію спостережень, то досліднику доцільно проводить перші спостереження самому або ж бути присутнім при проведенні їх помічником для того, щоб впевнитись у тому, що ні одна частина інформації не залишається поза увагою.

Невключене спостереження, направлене на опис характеристик соціального середовища, застосовується в монографічному дослідженні (на "пошуковому" етапі), а також у дослідженнях описового плану. Крім того, невключене спостереження застосовується в експериментальних дослідженнях або на етапі експериментальної перевірки гіпотези в лабораторних умовах.

Включеним називають такий вид спостереження, при якому спостерігач в тій чи іншій мірі безпосередньо включений у процес, що вивчається. Він перебуває у контакті з людьми та приймає участь у їх діяльності. Ступінь включеності спостерігача в ситуацію, яка досліджується, може коливатись у досить широкому діапазоні: від спостереження "пасивного", яке нагадує невключене, до спостереження "активного", коли спостерігач до такої міри "зливається" з колективом, що вивчається, що ті, кого він спостерігає починають вважати його членом даного колективу і відповідно будують з ним свої відносини.

Включене спостереження в будь-якому виді дозволяє збирати інформацію недоступну для одержання іншими способами. Виділяють різні типи включення, які соціологи називають "ролями" спостереження.

Повне включення спостереження здійснюється спритно, (зсередини). Той, хто його проводить, а також цілі спостереження є невідомими для аудиторії. Спостерігач вливається у колектив і приймає участь у його діяльності нарівні з другими. Таке інтенсивне спостереження "зсередини" дає можливість отримати дані. Які неможливо здобути шляхом зовнішнього спостереження. Подібний різновид спостережень практикується під час досліджень "закритих" колективів, які не піддаються спостереженні ззовні, а також при вивченні соціальної взаємодії всередині малих груп.

Найбільш складною вважається позиція спостерігача, коли він починає виконувати роль члена колективу, що досліджується, особливо якщо цей колектив є досить стабільним і невеликим. У таких випадках нова особа своєю присутністю вносить в його діяльність певні зрушення, які можуть у певній мірі змінювати картину повсякденного життя, тому дослідник тут має бути особливо уважним і обережним.

Щоб такі зміни були мінімальними, досліднику слід керуватись слідуючи ми правилами:
-  прийняти на себе роль рядового члена колективу;
-  триматись в тіні і не проявляти відкритої зацікавленості до того, що відбувається;
-  більше слухати і спостерігати і менше задавати питань;
-  висловлювання збоку спостерігача повинні бути нейтральними і не мати оціночного характеру.

Включене спостереження завжди повинне бути морально оправданим. Ніхто не має права спостерігати ті явища і події, які люди спеціально оберігають від чужого ока. Дослідник може спостерігати лише те, що члени колективу не приховують один від одного.

Повне включене спостереження практикується, як правило, під час монографічних досліджень, тому що така методика за своєю природою передбачає масовість, а результати спостереження важко піддаються кількісному виразу. За місцем проведення та умовами організації спостереження поділяються на польові та лабораторні.

Польове спостереження проводиться в природній обстановці, в реальній життєвій ситуації при безпосередньому контакті з об'єктом, що вивчається. Більшість конкретно-соціологічних досліджень здійснюються саме у формі польового спостереження. Воно може бути різним за ступенем структуралізації та включеності і практикуватись у дослідженнях будь-якого плану - від пояснювального до експериментального.

Лабораторне спостереження - це такий різновид спостереження, при якму умови оточуючого середовища та ситуація, що досліджується визначаються дослідником. Основною перевагою є те, що в порівнянні з іншими видами таке спостереження дає можливість максимально визначити всі фактори, ситуації і встановити зв'язок між ними. Головний недолік - штучність ситуації, яка не дивлячись на старання дослідника, може різко змінити поведінку учасників.

Лабораторне спостереження найчастіше застосовується у дослідженнях експериментального плану або на етапі експериментальної перевірки гіпотез і, як правило, зводиться до фіксації змін, що відбуваються в результаті дії експериментальних факторів. У лабораторному спостереженні широко застосовуються допоміжні технічні засоби (кіно-і фотоапаратура, відеомагнітофони і т. і.).

В залежності від регулярності проведення можна виділити спостереження систематичні і випадкові.

Систематичне спостереження характеризується, перш за все, регулярністю фіксації дій, ситуацій, процесів протягом певного періоду. Воно надає можливість визначити динаміку процесів, значно підвищити вірогідність екстраполяції їхнього розвитку. Спостереження можна вести кожен день, раз на тиждень і т. д. При цьому спостерігати можна за певною групою (наприклад, групою студентів), за певним процесом у якійсь групі (наприклад, розвиток навичок самоосвіти серед студентів в залежності від року навчання).

В залежності від місця спостереження та рівня вивченості об'єкта систематичне спостереження може бути польовим (природним) або лабораторним. Область застосування систематичного спостереження досить широка - від пошукового до експериментального дослідження.

До Випадкового спостереження відноситься спостереження за явищем, що не планується наперед. Наприклад, проводячи згідно з планом спостереження за зміною змісту та переліку навчальних дисциплін у сучасній вищій школі, соціолог може зустрітись із загальними або диференційованими змінами у відношенні до навчання, проведенні дозвілля, соціальної активності та зафіксувати все це як те, що представляє суспільний інтерес.

Підводячи риску під сказаним констатуємо, що класифікація спостережень, як і будь-яка інша типологія, умовна. Вона відображає лише найбільш значимі особливості цього методу соціологічного дослідження. Тому, кожного разу, враховуючи мету і характер майбутнього дослідження та вирішуючи питання про застосування спостереження, необхідно зважено співвіднести всі позитивні і негативні якості його різновидів.

3. Метод аналізу документів

Одним із широко застосовуваних і ефективних методів збирання первинної інформації в соціологічному дослідженні є метод аналізу документів. Документи відображають духовну і матеріальну сторони життя суспільства, передають не тільки фактологічну сторону життя соціуму, а й виступають як свідчення про результати діяльності окремих індивідів, колективів, великих груп населення. Тому документальна інформація викликає до себе певний інтерес з боку соціологів.

Документом в соціології називають спеціально створений людиною предмет для передачі та зберігання інформації. Щоб добре орієнтуватись в різноманітті документів, перш за все необхідно їх класифікувати за формою, в якій той чи інший документ фіксує інформацію. Від форми, у якій зафіксована інформація, залежать цілі його використання і методи аналізу.

За формою фіксації інформації документи поділяються на письмові документи; архіви емпіричних даних; іконографічну документацію (кіно -, відео - та фотодокументи); фонетичні документи (магнітофонні записи, грам пластинки). Крім цього, документи класифікуються також за статусом. В даному випадку виділяють офіційні і неофіційні документи.

Принципове значення для дослідника мають офіційні документи. Вони відображають переважно суспільні взаємовідносини і відбивають колективні точки зору. Всі ці документи складаються та затверджуються державними і суспільними організаціями і можуть виступати як юридичні докази. Прикладами офіційних документів є заяви президента, уряду, директивні документи міністерств, накази і розпорядження адміністрації підприємств та установ. Аналіз цих матеріалів в динаміці дає можливість виявити роль різних управлінських акцій в організації суспільного життя, визначити труднощі і недоліки та розробити заходи на їх усунення.

Значну користь соціологічному дослідженню може принести і вивчення неофіційних документів, серед яких виділяються особисті документи. Цінність таких документів полягає в тому, що вони являють собою майже необмежені висказування людей на вільні теми. Особисті документи - це не заміниме джерело вивчення громадської свідомості та установок на індивідуальному рівні. Вони дають можливість зрозуміти соціальні механізми формування ціннісних орієнтацій, зрозуміти історичну зумовленість мотивів поведінки, знайти основу для виділення соціальних типів особистості. До такого роду документів відносяться щоденники, мемуари, результати професійної і непрофесійної художньої творчості. Особливе значення мають листи громадян до державних органів, на телебачення, радіо, в газети.

Методи аналізу документів досить різноманітні. Вони безперервно доповнюються і удосконалюються. Однак у всьому різноманітті можна виділити два основних типу аналізу: традиційний (класичний) та формалізований (кількісний, конвент-аналіз). Традиційним, класичним вважається такий аналіз, при якому все різноманіття розумових операцій дослідника направляється на інтерпретацію фактів, які відбиває документ. В прямому розумінні це не що інше, як інтерпретація змісту документа, його тлумачення.

Традиційний аналіз - це ланцюг розумових, логічних побудов, що направлені на визначення суті матеріалу, який аналізується. Він дає можливість встановити в чому полягають основні думки та ідеї документа, прослідкувати їхню генезу, визначити логіку їх обґрунтування, зважити наслідки.

Проводячи традиційний аналіз соціолог має відповісти на слідуючи запитання:
1)  що являє собою документ (в даному випадку необхідно звернути увагу на форму, вид документа, вирішити чи не потребує його аналіз якихось спеціальних методів);
2)  який його контекст?
3)  хто його автор;
4)  які цілі переслідував укладач документа;
5)  яка надійність самого документа;
6)  якій рівень вірогідності зафіксованих у ньому даних;
7)  який суспільний резонанс документа (подібне питання витікає із тієї обставини, що документи можуть бути або свідоцтвами про якісь суспільні явища, наприклад нотатки політичного діяча про події, або самі бути цими подіями, наприклад публічний виступ того ж самого політичного діяча).

В традиційному аналізі виділяють внутрішній і зовнішній аналіз.

Зовнішній аналіз - це аналіз "історичного" контексту, тобто аналіз контексту документа у повному розумінні цього слова і всіх обставин, які сприяли його появі. Завдання зовнішнього аналізу - встановити вид документа, його форму, час і місце появи, автора, цілі його створення, наскільки він надійний та достовірний. Ігнорування таким аналізом загрожує неправильним тлумаченням змісту документа.

Внутрішній аналіз - це дослідження вже самого змісту документа. По суті вся основна робота соціолога направлена на проведення внутрішнього аналізу документа, що включає визначення різниці між фактичним і літературним змістом документа, рівня компетентності його автора в справах, про які він говорить, особистого відношення до фактів, про які йде мова в документі. Слід пам'ятати, що упередженість або симпатії автора часто можуть бути джерелом спотворення подій чи фактів, які до них відносяться.

Окремі види документів в силу своєї специфіки вимагають спеціальних методів аналізу та залучення для їх виконання спеціалістів інших областей знання.

Так, для всіх видів юридичних документів застосовується юридичний аналіз. Його специфіка полягає в тому, що у правовій науці розроблений особливий словник термінів, у якому значення кожного слова визначено однозначно. Незнання юридичного словника при аналізі юридичних документів може привести дослідника до грубих помилок.

При аналізі особистих документів, як правило, приміняється психологічний аналіз. Його головною метою є одержання висновків про автора документа. Поряд із цим, увага дослідника може бути перенесена і на те, як автор документа відноситься до того чи іншого суспільного явища. В результаті цього соціолог може скласти у себе уявлення про формування громадської свідомості.

Бажання позбавитись суб'єктивності традиційного аналізу викликало розробку принципово нових, формалізованих, або як часто їх називають, кількісних методів аналізу документів (конвент-аналізу).

Процедура формалізованого аналізу документів починається із виділення двох одиниць аналізу: смислових (якісних) та одиниць підрахунку. При цьому головною смисловою одиницею виступає соціальна ідея, соціально-значима тема. В тексті вона відображається по-різному: словом, словосполученням, описом. Метою дослідження є пошук індикаторів, які б вказували на наявність у тексті теми, що має значення для соціолога. Наприклад, при вивченні ролі майбутнього спеціаліста в умовах науково-технічної революції до публікації на дану тему можуть бути віднесені статті, замітки, фотографії в яких прямо чи опосередковано, з різним рівнем вірогідності говориться про нові досягнення в галузі техніки і технології, про розвиток вищої освіти в країні та за рубежем.

Кількісна операція формалізованого аналізу документів починається із виділення одиниць підрахунку, що відповідали б цілям дослідження та вимогами відносно достовірності. Так при аналізі преси за одиницю підрахунку часто беруть кількість квадратних сантиметрів площі, зайнятої текстом, кількість друкованих знаків та абзаців значимого тексту.

Треба пам'ятати, що хоча зі словом "документ", як правило, склалось уявлення про точність, незаперечність та достовірність, однак ці якості в конкретно-соціологічних дослідженнях слід піддавати спеціальній перевірці. Сліпа віра дослідника в "правдивість" документа (особлива така віра розповсюджена відносно так званих офіційних документів) може завести в глухий кут. Тому документи, хоч якими достовірними і (правдивими) вони не вважались, вимагають до себе критичного відношення.

Перша проблема, з якою зустрічається дослідник, це проблема достовірності документа. З одного боку, майже ніколи не викликає труднощів визначення достовірності документів, які віддзеркалюють соціальні явища. Такі документи (наприклад, преса, тексти виступів політичних діячів і т. д.) завжди видаються масовими тиражами і дослідник тут має справу з їхніми оригіналами. З іншого боку, значно важче визначити справжній оригінал документів, що відбивають події минулого, особливо якщо це історичні документи, і час їх складання віддалений від сьогодення. Слід також остерігатись фальшивих документів, особливо у тих випадках, коли дослідник має справу з фінансовою документацією.

Визначивши достовірність документу, дослідник, перш ніж використати його в своїй роботі, мусить перевірити достовірність інформації, яку несе даний документ. Первинні документи у цьому відношенні, як правило, більш достовірні ніж вторинні. При аналізі первинних документів слід перевіряти чи дійсно автор документу був свідком зафіксованих подій, чи він записав їх із розповідей інших, а також вияснити, чи був зроблений запис зразу ж після події, чи через деякий час опісля. Зрозуміло, що записи учасника подій більш надійні, а ніж записи, зроблені на основі чиєїсь розповіді, а записи, основані на свіжих враженнях, більш точні, чим ті, що зроблені через певний час. Важливо звернути увагу і на те, з якою метою складався документ. Це дасть можливість оцінити "величину" і направленість довільних або недовільних відхилень. Оцінку достовірності зафіксованих в документі даних краще всього проводити шляхом послідовного перебирання джерел тих помилок, які мають місце в документі. Джерела помилок можна розділити на дві категорії: випадкові та систематичні. Випадкові помилки (наприклад, опечатки в статистичних звітах) мають менший вплив на результати дослідження. По-перше, вони, в певній мірі, статистично самокомпенсуються, по-друге, помилки такого характеру легко визначити, тому що вони різко контрастують з рештою матеріалу.

Значнішу роль відіграє визначення систематичних помилок. Таки помилки в свою чергу можна розділити на свідомі і несвідомі. Свідомі "помилки" досить часто зумовлюються тими намірами, якими керується автор, коли складає документ. Це відноситься як до офіційних так і до неофіційних документів.

4. Метод експерименту

Експеримент відноситься до найбільш своєрідних і важко засвоюваних методів збирання соціологічної інформації. В соціології експеримент - це спосіб одержання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності і поведінки соціального об'єкта в результаті дії на нього деяких факторів, які піддаються контролю та управлінню. Загальна логіка експерименту полягає в тому, щоб за допомогою відбору певної експериментальної групи (або груп) та введенні її в надзвичайну експериментальну ситуацію (під впливом певного фактора) прослідити напрямок, величину, стійкість тих характеристик, які цікавлять дослідника.

Експерименти відрізняються як за характером експериментальної ситуації, так і за логічною структурою доведення гіпотез.

За характером експериментальної ситуації експерименти поділяються на польові та лабораторні. В польовому експерименті об'єкт (група) перебуває в природних умовах свого функціонування (наприклад, студентська група на практичних заняттях). При цьому члени групи можуть бути повідомлені або не повідомлені відносно своєї участі в експерименті.

При лабораторному експерименті експериментальна ситуація, а нерідко і самі експериментальні групи формуються штучно. Тому члени групи, як правило, інформуються про участь в експерименті.

Як в польовому, так і в лабораторному експерименті в якості додаткових методів збору інформації про хід експеримента можуть практикуватись опитування та спостереження. Їхні результати надають досліднику право вирішувати питання про те чи втручатись в процес протікання експеримента чи спостерігати за ним без втручання до повного закінчення.

За логічною структурою доведення гіпотез виділяють лінійний і паралельний експерименти. Лінійний експеримент відрізняється тим, що аналізу піддається одна і таж група, яка виступає і як контрольна (її первинний стан), і як експериментальна (її стан після зміни однієї або декількох характеристик). Тобто ще до початку експерименту чітко фіксуються всі контрольні, факторні і нейтральні характеристики об'єкта. Після цього змінюються факторні характеристики групи (або умови його функціонування) і через певний час знову заміряється стан об'єкта за його контрольними ознаками. Як приклад лінійного експерименту можна розглядати такий процес, коли одна і таж студентська група за задумом експериментатора працює один семестр в тих же умовах, що і інші, а наступний семестр для неї створюються особливі умови (всіх забезпечують необхідною навчальною літературою, заняття проводяться тільки в обладнаних аудиторіях, лекції читають найбільш кваліфіковані викладачі і т. д.). Після закінчення експерименту порівнюють результативність двох семестрів і роблять висновки.

При паралельному експерименті задіяні дві групи: контрольна та експериментальна. Склад цих груп повинен бути ідентичним за всіма контрольними, а також нейтральними характеристиками, які можуть впливати на результативність експерименту (в першу чергу це соціально-демографічні ознаки). Характеристики контрольної групи залишаються постійними протягом всього періоду експерименту, а експериментальні - змінюються. За результатами експерименту контрольні характеристики обох груп порівнюються, після чого робиться висновок про причини та розміри тих змін, які мають місце в контрольній групі. Прикладом паралельного експерименту може бути ситуація, коли відбирають дві групи студентів однієї спеціальності і одного року навчання. Для однієї групи створюють якісь особливі умови у навчанні, інша ж перебуває в тих же умовах, що і більшість студентських груп. Протягом семестру за обома групами ведеться спостереження, а після закінчення сесії робляться висновки.

Треба сказати, що для успішного проведення експерименту велику роль видіграє правильний відбір його учасників. В прикладній соціології виділяють такі методи відбору експериментальних груп, як метод попарного відбору, метод структурної ідентифікації та метод випадкового відбору.

Метод попарного відбору застосовується переважно в паралельному експерименті. Суть його полягає в тому, що із генеральної сукупності відбираються дві групи таким чином, щоб вони були ідентичними за нейтральними і контрольними, але відрізнялись за факторними характеристиками. Після цього для двох груп створюються однакові умови і через деякий час заміряється ефект експеримента шляхом фіксації та порівняння параметрів контрольних ознак у двох групах.

В лінійному і паралельному експерименті можна застосовувати метод структурної ідентифікації. В даному випадку при лінійному експерименті група вибирається таким чином, щоб вона являла собою мікромодель генеральної сукупності відповідно до нейтральних і контрольних характеристик. Такий відбір може бути здійснений за принципом квотної вибірки. В свою чергу, при паралельному експерименті за тими ж самими характеристиками вирівнюються структури експериментальної і контрольної груп. Наприклад, ми маємо дві групи в 20 і 35 чоловік. Відомо, що в першій експериментальній групі середню спеціальну освіту мають 50% членів груп (10 чоловік) і решта 50% (10 чоловік) є випускниками гімназії. В другій (контрольній групі) їх доля дорівнює відповідно 42,2% (15 чоловік) та 57,8% (20 чоловік). Припустимо, що з метою створення експериментальної ситуації, бажано за характеристикою "рівень освіти" структуру контрольної групи привести у відповідність до структури експериментальної. Тоді за допомогою арифметичних прийомів ми знаходимо, що контрольна група повинна складати 30 осіб: 15 чоловік (50%) - тих, хто має спеціальну середню освіту і 15 чоловік (50% ) - випускників гімназії.

Метод випадкового відбору є ідентичним до вище охарактеризованих методів ймовірної вибірки із заданим наперед об'ємом. Як правило, його застосовують у польових експериментах, коли чисельність експериментальної групи досить велика (у кілька сот чоловік).

Підготовка та проведення експеримента передбачає послідовне вирішення ряду питань:
1)  визначення мети експеримента;
2)  вибір об'єкта (об'єктів), який (які) використовуються в якості експериментальної (а також контрольної) групи (груп);
3)  визначення предмета експеримента;
4)  визначення контрольних, факторних та нейтральних ознак;
5)  визначення умов експеримента і створення експериментальної ситуації;
6)  формулювання гіпотез і визначення завдань;
7)  вибір індикаторів та способів контролю за протіканням експерименту;
8)  визначення методів фіксації результатів;
9)  перевірку ефективності експеримента.

Логіка експеримента завжди підпорядкована пошуку причин, характеру змін у тому соціальному явищі, яке цікавить дослідника. Головною умовою їх знаходження є зміна стану експериментальної групи в разі дії певних факторів. Так, група має стан А. В ході експеримента вводиться Ф (зміни в одній із звичайних умов її функціонування, або ж зміни якихось власних її характеристик). В результаті група набуває стану А1. Тоді завданням дослідника є визначення рівня впливу фактора Ф на зміни у групі, а також розміру цих змін.

Розглянемо логічну модель проведення лінійного і паралельного видів експерименту.

Лінійний експеримент. Схематично процес змін у стані об'єкта в лінійному експерименті можна зобразити так:

Під новим станом об'єкта розуміється зміна його однієї чи декількох характеристик. В зв'язку із цим, фактор, що діє на об'єкт, а також ефективність його дії, можуть бути визначені за допомогою такої схематичної моделі:

В даній моделі: "а", "б", "в", "г", "д" - різні характеристики експериментальної групи (стать, вік, сімейний стан, соціальне походження, етнічна належність і т. д.)

Наведена схема розшифровується так: під впливом характеристик "а", "б", "в" похідного стану (А) експериментального об'єкта маємо його результуючий стан (А1) з характеристиками "г", "д". Після зміни характеристики "в" результуючий стан змінюється за характеристикою "д". Відповідно робимо висновок про те, що зміна характеристики "д" на "д1" викликана зміною характеристики "в" на "в1".

Логічна модель паралельного експеримента має два різновиди: модель по методу однієї схожості і модель однієї різниці.

Модель по методу однієї схожості має таку логічну схему за умовами порівняння експериментальної групи А і контрольної групи Б:

Наведена модель має таку розшифровку: нехай якась експериментальна група (А) з характеристиками "а", "б" та "в" в певному стані має властивості "г" і "д", а контрольна група (Б) з характеристиками "е", "ж" та "в" в тому ж стані має властивості "з" та "д". В цьому зв'язку доцільно зробити висновок, що єдиною причиною властивості "д" є характеристика "в", так як тільки вона присутня серед характеристик обох об'єктів.

В даному випадку метод подібності можна зобразити за допомогою такої форми. Припустимо, що є дві групи з однаковим рівнем освіти, але різною суспільною активністю. Заняття в обох групах проводяться за активним методом. При цьому, хоча середній рівень відвідування занять відрізняється по групах, середній рівень знань в обох групах однаковий. В даному випадку можна зробити висновок, що середній рівень знань у групах є похідною від методу навчання.

Модель з методу однієї різниці має таку логічну схему:

За допомогою того ж прикладу, наведена модель буде мати слідуючу інтерпретацію. Є дві групи із однаковим рівнем освіти та суспільної активності, однак в одній групі практикуються пасивні методи навчання, в іншій - активні. При однаковому рівні відвідування практичних занять в другій групі активність студентів вище, ніж у першій. В цьому зв'язку можна зробити припущення, що причиною високої активності на практичних заняттях у другій групі є застосування більш активних методів навчання.

Необхідно пам'ятати, що практика експерименту в соціології пов'язана з рядом труднощів, що не дає можливості досягти чистоти природознавчого експеримента. Пояснюється це тим, що в соціологічному експерименті неможливо усунути вплив відносин, які існують за межами об'єкта, що досліджується. Також не можливо здійснити в тій же самій формі його хід і результати. Експеримент в соціології торкається безпосередньо конкретної людини, що висуває також і проблеми етичного плану і тим самим звужує границі застосування експеримента і вимагає від дослідника підвищеної відповідальності.

5. Методи обробки та статистичного групування одержаних соціологічних даних

Перш за все, для того, щоб зібрані дані можна було обробити та узагальнити, заповнений інструментарій має пройти стадію попередньої підготовки до обробки. Перший етап такої підготовки - перевірка методичного інструментарію на точність, повноту та якість заповнення.

Перевірка на точність заповнення полягає у виявленні правильної відповіді на кожне питання та у виправленні помилок у випадках їх наявності. Наприклад, у питанні: "чи знаєте Ви про основні планові заходи щодо відпочинку студентів, які розробив студентський профком на поточний рік?" - може бути обведеною відповідь "так, знаю". В той же час наступне відкрите питання: "Якщо знаєте, назвіть будь-ласка їх" - залишається без відповіді. В даному випадку варіант відповіді "так, знаю" необхідно закреслити і відмітити позицію "немає відповіді".

Перевірка анкети, бланків інтерв'ю на повноту заповнення передбачає вибраковку тих із них, у яких відсутні відповіді на якісь питання відносно соціально-демографічних характеристик респондента (стать, вік, сімейний стан, освіта), то вона також підлягає вибраковці.

Перевірка анкет на якість заповнення полягає в уважному перегляді їх на предмет ясності, чіткості та зрозумілості відповідей, обводки кодів. Справа в тім, що незрозумілий (нечіткий, неакуратний) почерк виключає можливість точної і однозначної інтерпретації відповідей, робить анкету, бланк-інтерв'ю неприродними для обробки.

Всі анкети, бланки-інтерв'ю і т. і., в яких мають місце перелічені вище недоліки виключаються із подальшого процесу обробки. Ті ж документи, що залишились, нумеруються і об'єднуються за ознаками належності до одного і того ж респондента. Слідуючий етап підготовки методичних документів до обробки полягає у кодуванні інформації.

Процедура кодування інформації являє собою допоміжний процес формалізації відповідей на питання, а також ряд інших моментів, пов'язаних із процедурою обробки та аналіза інформації.

Процедура кодування полязає в присвоєнні кожному варіанту відповіді умовного числа, яке називається кодом. Відповідно, вся інформація в анкеті чи бланку-інтерв'ю ніби-то "перетворюється" в упорядковану систему чисел. Коди мають бути безперервними, що означає: ні один код не може бути "загубленим". Також коди повинні бути строго упорядкованими, тобто переміна їхніх місць не допускається. Якщо ці вимоги не дотримуються, то вся структура інформації порушиться.

В залежності від того, який вид програми передбачається для обробки інформації на комп'ютері, відповіді можуть бути закодованими двома способами: або суцільною нумерацією всіх позицій (так звана порядкова система кодування), або нумерацією відповідей у кожному питанні автономно (позиційна система кодування). Порядкова (лінійна) форма відповідей на питання 15: "Які фактори стимулюють Ваше навчання у вузі?" - може бути представлена у такому вигляді:

Позиційна система кодування інформації виглядатиме так:

Як видно із прикладу, порядкові коди розташовуються, як правило, зліва, а позиційні - справа (щоб не переплутати з номером питання). Перед питанням стоїть номер 15, з чого робиться висновок, що в анкеті йому передували 14 питань і перша позиція наведеного питання закодована числом 078. Відповідно перша позиція наступного питання буде зазначена кодом 082.

Кодування інформації процес відповідальний. Тому є науково розроблені норми скільки кодувальників треба залучати в тому чи іншому випадку. Розраховується це за формулою:

Де J - кількість кодувальників;
n - об'єм вибіркової сукупності, а значить і кількість анкет;
b - кількість питань у анкеті;
a - кількість питань, які може закодувати один кодувальник за день (500 питань);
t - час, за який треба виконати роботу.

Якщо у нас є 2000 анкет, в кожній анкеті 40 питань, а процес кодування необхідно завершити за десять днів, то підставивши дані у формулу ми без зайвих зусиль визначимо скільки кодувальників треба залучити до роботи

Після завершення процесу кодування первинної соціологічної інформації, приступають до її обробки. Ще на стадії розробки програми вирішується питання про те як буде оброблятись інформація - вручну, чи за допомогою комп'ютера. Ручна обробка, як правило, застосовується тоді, коли дослідник має справу з невеликою кількістю анкет (декілька десятків). Якщо анкета невелика, то це число може бути збільшене до 200-250.

Для обробки даних на комп'ютері складається програма. Цю частину роботи виконують спеціалісти. Результати обробки оформляються у вигляді Табуляграми. Дані в табуляграмі фіксуються, як правило, у формі, яка передбачена програмою обробки для відповідного типу комп'ютера.

Розглянемо логіку "прочитання" записів в табуляграмах на прикладах двох питань. Питання 11. "Як Ви відноситесь до необхідності систематичної роботи, направленої на поглиблення своїх знань?" (варіанти відповідей: 1 - вважаю це корисною і необхідною справою; 2 - вважаю в цілому це справою корисною, але для себе необов'язковою; 3 - не бачу користі і необхідності для себе у поглибленні знань; 4 - затрудняюсь відповісти). Питання 32. "Як Ви навчаєтесь?" (варіанти відповідей: 1 - маю тільки відмінні оцінки; 2 - є відмінні і добрі оцінки; 3 - вчусь тільки на трійки).

Табуляграма, яка відображає поєднання відповідей на обидва питання (так зване попарне розміщення даних), буде мати слідуючий вигляд (всього опитано 2000 респондентів):

Зазначення числових рядів в табуляграмі: в першому ряді вказаний номер питання (32), що визначає рівень успішності; в другому ряді записані номери позицій питання 32; в третьому ряді вказується абсолютне число опитаних, які вибрали в якості відповіді першу позицію питання 11; в четвертому ряді даються ті ж відомості, але виражені у відсотках. Подальші рядки читаються аналогічно. В останній колонці (код 0) вказані абсолютні величини і відсотки від числа опитаних, що відмітили відповідно ту чи іншу позицію питання 11. В останньому рядку табуляграми (код 0) вказані абсолютна величина та частка у відсотках опитаних, які відмітили відповіді позицій питання 32. Наведений приклад - не єдиний вид запису узагальненої соціологічної інформації. Відображення соціологічних даних має ряд інших, більш складних математичних і геометричних форм. Їх вибір залежить від глибини аналізу соціального явища, що вивчається

Слід пам'ятати, що характер відображення соціологічних даних визначається насамперед формою узагальнення первинної інформації. Сама простіша його форма - групування. Підбиваючи підсумок відповідей на позиції питань анкети з урахуванням вибраного признака, дослідник здійснює не що інше, як просте групування тих, хто відповів в залежності від їх соціально-демографічних ознак, установок, інформованості, оцінок і т. д. Виділені таким чином однорідні за складом групи значно легше співвідносити, порівнявати, аналізувати.

Вибір признака групування - не довільна процедура. В залежності від шкали виміру відповідно з якою одержані відповіді на питання, групування соціологічної інформації може являти собою:
-  зарахування респондентів до номінальних груп (групування опитаних за ознаками статі, національності, місця проживання і т. д.); -  упорядкування інформації у ранжированому ряді, наприклад за характером праці (ті, хто займаються ручною працею, ті, хто має справу з механізмами, працівники, що виконують розумову роботу);
-  групування за кількісними ознаками, в результаті чого групи респондентів характеризуються числовою величиною і тому їх можна кількісно порівнювати між собою (наприкладі групування за віковими інтервалами: 18-25 років, 26-30 років, 31-40 років, 41-50 років, 50 років і старше).

В результаті групування виділяється не одна, а декілька груп. При цьому кожній виділеній групі відповідає деяке число, що визначає її кількісний склад. Такий ряд чисел, що одержується в результаті групування, називають рядом розподілення. Ряди розподілення, що відображають результат групування респондентів за якісними ознаками, називаються атрибутивними, а ті, що за кількісними ознаками - варіаційні. Відповідно до характеру кількісних ознак варіаційні ряди поділяються на дискретні і безперервні. Останні, як правило, мають інтервальний характер. Це означає, що та чи інша група респондентів характеризується за кількісною ознакою не одним числом, а числовим інтервалом, наприклад віковим інтервалом: 20-24 роки, 25-30 років і т. д. Вибір інтервалів в значній мірі залежить від дослідника і здійснюється відповідно до завдань дослідника. Так, вивчення питання адаптації молодих спеціалістів на виробництві передбачає у показнику "стаж роботи" досить вузькі інтервали (1-3 місяці, 4-6 місяців, 7-9 місяців, 10 місяців-1 рік), а от вивчення відмінностей у рівні професійної майстерності - більш широкі (1-3 роки, 4-5 років, 6-10 років).

Ряди розподілення поряд із числовою мають і текстову характеристику. Таке відображення даних паралельно з супроводжуючим пояснювальним текстом здійснюється за допомогою таблиць. Побудова таблиці відбувається згідно з установленими правилами. В назві повинен бути відображений основний зміст таблиці (коло питань, що розглядається, географічні кордони статистичної сукупності, час, одиниці виміру).

Таблиці можуть бути прості і комбінаційні.

Прості таблиці являють собою перелік, список окремих одиниць сукупності з кількісною (або якісною характеристикою кожної із них окремо). Найбільш проста - перелікова таблиця складається на основі розподілення за однією ознакою (див. Таблицю 1).

Таблиця 1 Розподіл студентів 2-го курсу медичного факультету СумДУ за характером середньої освіти.

Таблиці, які відображають ряди розподілення за двома і більше ознаками, називаються комбінаційними (див. Таблицю 2)

Таблиця 2 Розподіл студентів за віком, що були прийняті на 1-й курс заочного факультету СумДУ в 2000 році.

Така таблиця являє собою дещо більше, ніж простий перелік даних, вона є способом і, разом з тим, результатом певної організації даних. Добре сконструйована таблиця надає можливість досліднику більш чітко уявити та описати зміст і сутність соціального явища, що вивчається.

Таким чином, Метод групування та подання матеріалу у вигляді статистичних таблиць вже створюють певні можливості для вивчення соціологічних даних. З іншого боку, подібні методи є необхідним засобом для подальшого аналізу та застосування більш досконалих статистичних методів.

Частотний розподіл може зображуватись також у вигляді діаграм та графіків. Основною перевагою графічного зображення є його наочність. Графічна інтерпретація емпіричних залежностей заснована на знанні технічних правил побудови рядів, типів та властивостей теоретичних розподілів. Найпоширенішими графіками, що практикуються у соціології, є гістограма, полігон та комулята розподілення.

Гістограма розподілу шлюбного віку подружніх пар, які розлучаються

Для побудови полігона величина признака відкладається на вісі абсцис, а частота на вісі ординат. З точок, які відповідають значенням признака, будуються перпендикуляри, що дорівнюють по висоті частотам. Вершини перпендикулярів сполучаються прямими лініями.

Для інтервального ряда ординати, пропорційні частоті (або відносній частоті) інтервала, будуються перпендикулярно вісі абсцис в точці, що відповідає середині даного інтервала.

Приведені дані розподілу випускників СумДУ по категоріям бакалавр, спеціаліст, магістр дають можливість побудувати полігон розподілу

Для графічного зображення варіаційних рядів застосовують також кумулятивні криві. При побудові кумуляти, як і гістограми, на вісі абсцис відкладають границі інтервалів, а на вісі ординат - накопичені частоти (або відносні частоти), які відповідають верхнім межам інтервалів. Таким чином, кумулята являє собою ламану лінію, яка дає можливість швидко визначити процент осіб, які знаходяться нижче або вище заданої величини признака.

Кумулята розподілу шлюбного віку подружніх пар, які розлучаються

Поряд із графічним, більш глибоке узагальнення первинної соціологічної інформації передбачає визначення спеціальних статистичних величин (середньої арифметичної та дисперсії).

Середня арифметична - це інтегральна, узагальнена величина, яка дає можливість порівнювати між собою не тільки групи одного ряду розподілення, але й самі ряди розподілення в тих випадках, коли вони будуються за ідентичними ознаками. Загальна формула для її визначення має такий вигляд

Де - числове значення варіацій признака, i - число варіацій. Знак Означає суму. Розглянемо приклад визначення середньої арифметичної. Є три величини, які характеризують відвідування студентами практичних занять з соціології на початку семестру: перше заняття відвідали 30 студентів, друге - 28 і третє - 32.

Така (проста) середня арифметична визначається в тих випадках, коли групування інформації здійснюється за признаком, який не має варіацій і, відповідно, власних числових значень. Але таке бувае досить рідко, адже більшість при знаків, для групувань, за якими визначають середнє значення є кількісними. Тому в соціологічному дослідженні, як правио, визначається так звана зважена середня арифметична.

Уявимо, що в результаті опитування 200 респондентів такі дали за ознаками "вік" і "кількість відвідувань обласного театру" (див. Таблиці 3 та 4)

Таблиця 3 Таблиця 4 Розподіл респондентів Розподіл респондентів за за кількістю відвідувань віковими групами ними обласного театру

В таблицях наведені дані за двома показниками. Визначення середньої арифметичної для даних у кожній таблиці має свої особливості. Признак "кількість відвідувань обласного театру" має позиції, які виражені однозначними числовими величинами (один раз на місяць, два рази на місяць і т. д.). За ознакою "віку" вони розподілені в інтервалах (наприклад, від 41 до 50 років). Зважені середні арифметичні для значення признака визначаються за однозначними величинами, тому для інтервалів заздалегідь необхідно визначити середнє значення кожної позиції показника "вік" (дані у третьому стовпчику таблиці 5). Усереднення інтервала відбувається шляхом визначення простої середньої для кожної градації віку (наприклад 41-50, або 31-40), тобто сума крайніх значень інтервала ділиться на число цих значень (у нашому випадку на 2).

Наше завдання - виходячи із даних таблиці, визначити середню кількість відвідувань театру та середній вік у розрахунку на одного респондента. В таких випадках звішену середню арифметичну визначаємо за формулою:

Де - числове значення 1 - ї позиції признака, - число респондентів, виділених за першою позицією признака, - загальне число респондентів, які підлягають групуванню ().

Підставивши у формулу значення із таблиці 4 за ознакою "кількість відвідувань обласного театру" одержимо:

рази

Це означає, що на кожного опитаного в середньому припадає 1,6 відвідувань.

Визначення середньої для ознаки "вік" здійснюється за допомогою тієї ж формули, з використанням середніх значень по кожному інтервалу.

Таким чином, середній вік опитаних буде:

роки.

Недоліки середньої арифметичної як характеристики опитуваних за деякою ознакою полягають у тому, що вона може таїти в собі різну ступінь "розсіювання" значень, і тим самим якісне порівняння різних груп за даними характеристиками ускладнюється.

В таких випадках, для того щоб визначити ступінь рівномірності або нерівномірності тієї чи іншої характеристики опитуваних, застосовується формула розрахування ступеню розсіювання значень признака, якій називають дисперсією і позначають буквою (сігма в квадраті):

роки.

Значення дисперсії простіше визначити, якщо в таблицю заздалегідь внести окремі елементи та їх розрахунки (див. Таблицю 5).
Таблиця 5

Дана таблиця складена на основі такого припущення. Є дві групи респондентів: в одній - 20, в іншій - 30 чоловік. Протягом 4-х днів в першій групі відвідали бібліотеку (відповідно) 18, 20, 20, 18 чоловік; в другій групі 15, 23, 10, 28 - чоловік.

Враховуючи, що наш признак "відвідування" має однозначну інтерпретацію в кожному із чотирьох випадків, дисперсію можна визначити аналогічно простій середній.

Більшому значенню дисперсії відповідає і більше розсіювання признака (в нашому випадку - нерівномірність відвідування бібліотеки).

Більш поглиблений вид математичного аналізу характеристик явищ, що вивчаються проявляється у виявленні їх взаємодії та тенденцій до змін. Здійснюється це за допомогою порівнянь і співставлення рядів розподілення, побудованих на основі групувань за різними ознаками. Для рішення подібних задач існують спеціальні коефіцієнти кореляції.

Кореляція означає наявність статистичного зв'язку при знаків. Із розрахунком одного із такий коефіцієнтів - коефіцієнта рангової кореляції (ро) - варто познайомитися, так як він легко піддається вирахуванню "вручну" (тобто без комп'ютера), а застосування його є досить ефективним при аналізі розподілу соціологічної інформації, одержаної за допомогою рангової шкали. Формула коефіцієнта рангової кореляції має такий вигляд:

Де - різність рангів; - загальна кількість рангів, тобто варіантів відповідей; - сума квадратів різниці рангів. Коефіцієнт рангової кореляції змінює свою величину від -1 до +1.

Фактично коефіцієнт рангової кореляції виявляє ступінь ідентичності розподілу відповідей двох груп, що порівнюються при відповіді на одне і те ж питання, позиції якого є показниками рангової шкали. При Порядок розподілу відповідей двох груп, що порівнюються прямо протилежний, а при він повністю співпадає. Застосування коефіцієнта рангової кореляції є ефективним також для порівняння даних анкетного опитування.

Розглянемо процедуру розрахунку коефіцієнта рангової кореляції, для чого проран жируємо за двома групами питання: "За яких джерел Ви частіше за все отримуєте необхідну наукову інформацію?" (див Таблицю 6).

Ранжирування відповідей побудуємо так, щоб максимальна кількість тих, хто звертається до того, чи іншого джерела була зазначена числом 1, менш значима - числом 2 і так дальше до 8 в міру зменшення кількості. Результати покажемо в таблиці 6.

Число позицій (або рангів) дорівнює: n=8. відповідно до одержаних значень маємо:
Таблиця 6
Розподіл відповідей респондентів за ознаками використання ними різних джерел одержання наукової інформації

Відповідно із визначеним значенням коефіцієнта можна зробити висновок, що характер звертання до джерел наукової інформації в цілому подібний в обох групах. Наведених методів узагальнення та відображення соціологічних даних в принципі достатньо для того, щоб вирішити проблеми, які виникають в процесі соціологічних досліджень на рівні підприємство, район, місто.

В тих же випадках, коли необхідно вирішувати якусь специфічну проблему, яка вимагає застосування методів багатомірного аналізу, доцільно звернутись за допомогою до спеціалістів за математичною статистикою і програмування.