Дослідження сичуга (ділянка, межі, напруження черевної стінки, чутливість, перкутовані та перистальтичні шуми, чутливість).

При дослідженні шлунку звертають увагу на чутливість, наповнення, межі, перистальтичні шуми і їх характер.

Дослідження кишечника (форми черева, чутливість, напруженість че­ревної стінки, форму, розміщення, рухомість, болючість і характер вмісту кишечника, характер перкутованого звуку, перистальтичні шуми, дефекація та її розлади).

Печінку досліджують як загально-клінічними так і спеціальними методами. Звертають увагу на колір слизових оболонок і непігментованих діля­нок шкіри, визначають величину печінки, консистенцію та стан поверхні її межі і чутливість.

2.2.4. Дослідження сечової системи

Сечову систему досліджують за такою схемою: дослідження сечовиділення (поза тварини при сечовиділенні, сила і характер потоку сечі, тривалість акту сечовиділення його частота і добова кількість сечі), дослідження нирок (місце розміщення, форму, величину, характер поверхні, консистенція, рухомість та чутливість), сечоводів (товщина, прохід­ність, наявність каменів), дослідження сечового міхура (розміщення, об'єм, скорочення стінки і її еластичність, чутливість, наявність каменів), дослідження уретри (прохідність, стан слизової оболонки, чутливість).

Захворювання нервової системи можуть спричинятися багатьма фактора­ми (стреси, травми, погодні умови, інфекції та ін.). Ознаки ураження нервової системи спостерігаються при внут­рішніх незаразних хворобах.

Також при багатьох отруєннях спостерігаються розлади саме нервової системи, так судорожні приступи або порушення рухів бувають при отруєннях амонійними та ціаністими сполуками, свинцем, нітратами та нітритами, отруйними рослинами.

Для одержання повної інформації систему необхідно досліджувати пос­лідовно: дослідження поведінки тварин (тип нервової системи, реакція на навколошні подразники, наявність пригнічення або збудження і їх ступінь), черепа (об'єм, форма, наявність деформації, температура шкіри, чутливість, консистенція кісток, характер перкусійного звуку), хребет (чутливість, температура, викривленість), органів чуття (органи зору, слуху, нюху та смаку), чутливість (поверхнева: тактильну, больо­ву, температурну та глибоку), рухової сфери (тонус м'язів, здатність їх до активних рухів, координація рухів, постановка кінцівок, голови, вушних раковин і хвоста, упругість і об'єм окремих груп м'язів, наяв­ність судорог), рефлексів (глибокі і поверхневі), вегетативного відділу нервової системи.

2.2.6. Дослідження крові та імунної системи

Кров досліджують з метою встановлення діагнозу, особливо при прихованому перебігу хвороби та при хронічних отруєннях. За даними дослідження крові уточнюють діагноз, визначають тяжкість отруєння, виявляють ускладнення, контролюють ефективність лікування, прогнозують закінчення хвороби.

У кров виділяються продукти життєдіяльності різних органів, за кількістю яких можна вести мову про їх функціональний стан. У деяких органах містяться лише їх властиві ферменти, концентрація яких у крові значно підвищується при дистрофічних і запальних процесах, що перебігають у них. Кров є також важливим елементом у системі імунного захисту. По її складу можна визначити напруженість специфічного імунітету та стан факторів загальної неспецифічної резистентності (фагоцитарна активність мікро - та макрофагів, бактерицидна, лізоцимна, комплементарна активність сироватки крові).

Дослідження системи крові включає:

А) визначення фізичних властивостей крові (кількість, щільність, швидкість зсідання крові та осідання еритроцитів, ретракції кров’яного згустку, осмотичної резистентності еритроцитів);

Б) біохімічний аналіз крові (визначення кількості гемоглобіну, загального білка та його фракцій, загального кальцію, неорганічного фосфору, магнію, хлору, натрію, калію, каротину, білірубіну, глюкози, мікроелементів (міді, цинку, заліза, йоду, кобальту, марганцю, селену), вітамінів (А, В, С, D, Е та ін.) кетонових тіл, гормонів, фермантів);

В) дослідження морфологічного складу (кількість еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, лейкограма);

Г) серологічне та бактеріологічне дослідження крові;

Д) дослідження кістково мозкового пунктату;

Е) дослідження селезінки;

Ж) дослідження функціональної здатності органів кровотворення.

2.2.7. Дослідження органів ендокринної системи та обміну речовин.

При дослідженні органів ендокринної системи звертають увагу на щитовидну та паращитовидну залози, тімус, наднирники, гіпофіз, епіфіз (місце розміщення, чутливість, консистенція, величина, цілісність, поверхня).

Для групової або індивідуальної діагностики хвороб обміну речовин вирі­шальне значення має визначення у крові, сечі або інших біологічних субстратах метаболітів азотного, вуглеводного, мінерального і вітамінного обміну.

У моногастричних тварин проби крові та сечі відбирають вранці, до годівлі, у жуйних через чотири години після ранкової годівлі. Дослідження біохімічних показників проводять уніфікованими методами, які прийняті у лабораторній практиці ветеринарної медицини, дотримуючись термінів та умов зберігання проб, порушення яких суттєво впливає на результат аналізу.

Студент зобов’язаний на початку та в кінці курації провести лабораторні дослідження крові, сечі та інших біологічних субстратів.

Якщо студентом-куратором використовується спеціальне діагностичне обладнання, то приводиться його найменування та методика використання.

В даному розділі куратор описує методи відбору біологічних субстратів та методики їх досліджень. Результати досліджень заносять в спеціальні бланки і проводять їх аналіз в динаміці. Бланки з результатами лабораторного дослідження сечі, крові, молока, калу та ін. додають до курсової роботи в розділі додатки.

< >4. Дані обстеження зони патологічного процесу

У цьому розділі студент повинен детально описати встановлені клі­нічні ознаки та результати лабораторних досліджень, обґрунтовуючих діагноз.

< >5. Діагноз, диференційний діагноз та супутні хвороби

У цьому розділі куратор повинен дати обґрунтування діагнозу, керую­чись при цьому даними анамнезу, клінічних, лабораторних, біохімічних і спеціальних методів досліджень. Необхідно дати обґрунтований і перекон­ливо доказаний перелік основних моментів, якими керувався куратор при встановленні діагнозу захворювання.

Диференційний діагноз проводиться для повного уточнення діагнозу і виключення побічних захворювань. Куратор повинен перерахувати усі зах­ворювання, які по своєму розвитку та перебігу нагадують дане захворю­вання, обов'язково вказати спільні та відмінні ознаки для цих захворю­вань. Для кращого сприйняття диференційну діагностику необхідно предс­тавляти у вигляді таблиці. Диференціювати дане захворювання потрібно і від інфекційних, інвазійних та інших груп хвороб. Так, як при деяких отруєннях у тварин виникають клінічні ознаки, які схожі на деякі інфекційні хвороби. В цьому розділі потрібно розкрити всі їх особливості.

А. Прогноз про життя – Prognosis de vita:

• сприятливий – fausta

• добрий – bona

• сумнівний – dubia

• несприятливий – infausta

• поганий – mala

• смертельний – letalis

Б. Прогноз про перебіг хвороби – Prognosis de decursu aegrituditis (morbi):

• блискавичний – celerrimus

• гострий – acutus

• підгострий – subacutus

• хронічний – chronicus

В. Прогноз про кінець хвороби – Prognosis de exitu aegrituditis (morbi):

Одужання – recovalescentia: повне, неповне

Покращення – emendatio

Погіршення – peioratio

Невилікувано – insanabilis

< >7. Перебіг та лікування хвороби

Даний розділ оформлюється у вигляді таблиці:

< >8. Підсумок курації

У цьому розділі студент у короткій формі описує всю кураційну роботу, робить наукове обґрунтування вибраних методів і засобів терапії, дає обґрунтування кожного конкретного лікарського препарату і його фармакодинаміку. Описується доцільність застосування антидота з вказанням його властивостей. Лікування необхідно описувати послідовно відповідно стану патологічного процесу і організму. Якщо по ходу розвитку хвороби один із засобів терапії замінюється іншим, то цьому дають належне пояснення.

У цьому розділі студент вказує на особливості даного випадку і дає їм пояснення, дає пропозиції що до догляду, утримання, годівлі та ви­користання тварин після одужування. При передачі тварини для подальшої курації, зазначають її стан в момент передачі. Якщо у процесі курації тварина загинула, то необхідно на це вказати і дані розтину у формі окремого звіту додати до курсової роботи.

В підсумках курації даються пропозиції та поради щодо проведення профілактичних заходів у конкретному випадку.

По закінченню курації куратор ставить дату та підпис.

< >Висновки та пропозиції.

В цьому розділі студент повинен підвести підсумок по проведеній роботі.

Для цього необхідно по пунктам викласти на підставі чого і який встановлений діагноз; по встановленому діагнозу, яке призначене лікування (в яких дозах та термін застосування того чи іншого препарату, фармакодинаміка діючої речовини використаних препаратів, якщо використовували антидот, то який і чому) чи ефективним виявилось лікування.

У розділі надається перелік не менше 10 літературних джерел, використаних при оформленні курсової роботи. Студент зобов’язаний користуватися не тільки рекомендованими підручниками, а й періодичною літературою по даній темі. Список повинний бути приведений по загальноприйнятій методиці, в алфавітному порядку (див додаток).

Додаток

1. Малюнки, схеми, фотографії.

2. Аналізи спеціальних і лабораторних досліджень.

3. Протокол розтину.

Завершивши написання та оформлення курсової роботи студент ставить дату та власний підпис.