Підготовка ґрунту для декоративних рослин

Загальний обсяг рослинної землі для озеленення об'єкта визначається як сума обсягів такої землі, необхідних для пристрою газону й квітників, посадок дерев і чагарників. Обсяг рослинної землі визначається на весь об'єкт із урахуванням існуючого шару родючого ґрунту на території. Так, для газонів і квітників товщина верхнього, родючого шару повинна бути не менш 0,2.. .0,3 м, для чагарників — 0,5...0,б м, для дерев — до 1,5 м. Знаючи по проекті площі, займані насадженнями й з огляду на товщину родючого шару, можна визначити загальний обсяг, необхідний для озеленення об'єкта.
Родючий ґрунт (рослинна земля) є однієї з основ життєвого середовища виростання рослин. До рослинної землі пред'являються наступні агротехнічні вимоги:

• наявність достатньої кількості пор для проникання вологи й повітря;

• наявність пухкої дрібної-грудкуватої структури;

• наявність живильних речовин;

• видима відсутність злісних бур'янів і побутового сміття.

Рослинна земля, необхідна для проведення озеленювальних робіт, підготовляється заздалегідь декількома способами.

Перший Спосіб — Підготовка рослинної землі безпосередньо на об'єкті шляхом поліпшення на об'єкті ґрунту.

Другий спосіб — підготовка рослинної землі на спеціальних полігонах (виробничих площадках).

Велике значення при проектуванні ландшафту мають ґрунтові умови, тому що ґрунт є середовищем, що постачає рослини всіма необхідними елементами харчування. Плануючи посадку рослин, необхідно з'ясувати склад ґрунту. Важлива складова частина ґрунту — гумус, або перегній, що утвориться в результаті розкладання органічних речовин. У перегної втримуються всі основні живильні елементи рослин. Чим більше гумусу в ґрунті, тим вона плодороднее. Всі види ґрунтів по механічному складі діляться на глинисті, піщані, суглинні й супіщані. Основою для розподілу служить кількісне співвідношення содержащихся в ґрунті глинистих і піщаних мінеральних часток. Піщані й супіщані ґрунти називають легкими й теплими, тому що вони швидше прогріваються й легко обробляються. Глинисті й суглинні ґрунти називають холодними й важкими. Кращими вважаються суглинні й супіщані ґрунти. Вони більше інших вологоємні й повітропроникні, мають достатній запас живильних речовин і

Гарну дрібну-грудкувату структуру. Для поліпшення важких глинистих ґрунтів у них додають до 20—25% піску, гній, торф, компост, перегній з розрахунку 10—15 кг на 1 м2. Одночасно із цим вносять мінеральні добрива: суперфосфат (60—100 г), деревну золу (250—500 г), якщо ґрунт кисла — кістяне борошно (50 г), вапно або крейда (1—1,5 кг на 1м2).

Піщані ґрунти вимагають створення водоудерживающего шаруючи. Для цього копають траншею глибиною 40—50 див, шириною 1 м, на дно кладуть глину шаром 10—15 див. Відкриту траншею засипають піском з наступної траншеї й так обробляють вся ділянка, призначена для посадок.

У результаті під шаром піску утвориться глиняний замок, що при наступних перекопках торкати не слід, тому що він буде затримувати після поливу й дощу вологу й розчинені в ній живильні солі. Без шару глини вода, а з нею й живильні речовини йшли б на глибину, недосяжну для корінь. Поверхово в пісок додають не менш 30% суглинної землі, всі інші добавки, за винятком піску, вносять із такого ж розрахунку, як і при поліпшенні глинистих ґрунтів.

Торф'яні ґрунти вимагають радикального поліпшення: нейтралізації підвищеної кислотності шляхом внесення перевелися; внесення важкого глинистого або суглинного ґрунту шаром 10—15 Див з наступним закладенням і ретельним перемішуванням на глибину до 30 див; внесення повного мінерального добрива. Ґрунту, які мають кислу реакцію, вимагають обов'язкового внесення перевелися або мела. Показником кислих ґрунтів є виростання на них щавлю, овсяницы овечої, хвощів, мохів.

Декоративні рослини висувають різні вимоги до ґрунтів: одні добре ростуть на більше важких живильних вологих ґрунтах, інші, навпаки, предпочитают більше легкі ґрунти й миряться з невеликою кількістю вологи. При плануванні місць посадки необхідно це враховувати.